На природі добре, а в місті ліпше

Розмаїття квітів у садках та на балконах, на площах і вулицях Мюнхена дуже приваблює метеликів. Набагато скромнішому вбранню навколишніх полів та лук сьогодні віддає перевагу вдесятеро менше видів цих комах. Дикі кабани, які спокійно розгулювали Олександрплатц, наче знали, що кого вони напевне не зустрінуть у самому центрі Берліна, то це мисливців. Під іще теплим капотом фольксвагенів, мерседесів, тойот затишно почуваються куниці. З якої причини вони віддячують господарям перегризеними вночі кабелями та шлангами, остаточно невідомо. Але кількість пошкоджених авт – понад сто тисяч щороку – свідчить про те, що мешкати по сусідству з людиною для прибульців із лісу стало звичною справою. Розповідає Вероніка Крамер:

„Уявіть, що ви йдете центром міста і раптом бачите, як неподалік у кущах стрибає сіре зайченя. А протилежним боком вулиці кудись діловито прямує лисиця. Оглянувши мимохідь спорожнілу автобусну зупинку - кваплячися, люди нерідко кидають побіч урни щось смачне – вона хутко зникає за рогом... Для мешканців німецьких міст, на відміну від гостей з України, такі зустрічі не є чимось надзвичайним. Дикі кролики та дикі кабани, кам’яні куниці, єноти, руді лисиці, соколи, яструби, кані давно відкрили для себе переваги урбанізованого життя.

„Поява диких тварин у містах спричинена передусім тим, що тут їм легше знайти собі їжу та притулок. Майже відпадає необхідність у полюванні, бо там, де є люди, завжди є й харчові відходи. Причому впродовж цілого року, а не як у лісі, коли за суворих зим доводиться голодувати. У міських парках та на садкових ділянках менше конкурентів, аніж у природних умовах, зате більше хробаків і зручних закутків, де можна вирити нору чи звити гніздо. І безпека гарантована, оскільки полювання в містах суворо заборонене”, -

пояснює представник міської адміністрації Бонна Томас Бекелер. Найбільше різних видів диких тварин можна побачити сьогодні в Берліні. У цьому сенсі це унікальне місто не лише в Німеччині, а й у Європі. Попередня столиця, Бонн, дещо відстає. Але і в ньому створена головна передумова для „райського життя”. Томас Бекелер:

„Бонн – дуже зелене місто. Тут багато парків, є міський ліс. Зелені насадження займають приблизно половину цілої площі. І такий показник для Німеччини не виняток. Не дивно, що кількість диких переселенців у всіх містах постійно зростає.”

Берлінському сенатові довелося навіть улаштувати „гарячу” телефонну лінію - для захисту двоногих мешканців. Іноді за день сюди надходить до 35-ти дзвінків. Лише диких кабанів у столиці налічується до восьми тисяч. Траплялося, що в деяких кварталах люди боялися ввечері виходити на вулицю, а водіям доводилося їхати черепашачим темпом, аби уникнути зіткнення з ікластою родиною. І, зрештою, не для того весь час старанно підстригають газони в парках або на стадіонах, аби вони за ніч перетворювалися на ріллю. „У Бонні, - каже Томас Бекелер, - таких проблем, на щастя, досі не виникало”:

„Адміністрація міста не вживає якихось регулярних заходів щодо диких тварин. Час від часу щоправда доводиться організовувати полювання на диких кроликів, які вподобали всі сорок міських цвинтарів. Плідність цих тварин відома, і природних ворогів у них тут практично немає. Безпритульні кішки та собаки зустрічаються в Бонні рідко, а лисиці розбещені легшою здобиччю.”

Види, що зникають на очах

Австралійському біологові Джеррі Марантеллі нарешті пощастило. Між камінням у густій траві він знайшов-таки купку щойно відкладених ікринок. Інкубатор поповниться дуже цінним матеріалом. Минулого сезону на порослому мохом плато науковець налічив майже 60 помаранчевоплямистих жаб, нинішнього – п’ять. „Наступного року, швидше за все, не залишиться жодної”, - каже науковець:

„Вимирання жаб і багатьох інших видів амфібій скрізь на планеті можна порівняти хіба що зі зникненням динозаврів. Для екосистеми – це катастрофічні втрати. Земноводні знищують комах, на яких не полюють інші тварини. Без жаб та квакш може розпочатися небачена досі навала шкідників. Певні регіони залишатимуться без урожаїв. Наслідки порушення рівноваги в природі дуже швидко відіб’ються на людині.”

Тридцять років тому біологи вперше заговорили про скорочення кількості земноводних. Тоді причина була очевидна: за десятиліття індустріалізації та інтенсивного розвитку сільського господарства під бетоном зникли багнисті узбережжя, де так полюбляють мешкати амфібії, болота були осушені, а в колись незаймані ставки потрапили важкі метали, пестициди, хімічні добрива. Проте в 90-х роках окремі види жаб раптом почали вимирати так стрімко, як це трапляється лише за пошестей. Збудника загадкової хвороби напружено шукали в лабораторіях цілого світу. Розв’язку знайшов науковець австралійського державного дослідного інституту Аксель Хайят:

„Спочатку ми гадали, що це повинен бути якийсь вірус. Потім вирішили уважніше оглянути шкіру мертвих жаб під мікроскопом. І справді помітили якийсь дивний грибок, що досі ніколи не зустрічався в хребетних.”

Batrachochytrium denrobaditis – надзвичайно агресивний паразитичний грибок - не залишає жабам жодних шансів на виживання. „Він руйнує білок кератин - один із важливих складників шкіри, а через пошкодження цього органа дихання земноводні приречені на повільну мученицьку смерть”, - пояснює біолог Джеррі Марантеллі:

„Імовірно поширила грибок африканська шпорцева жаба. З усіх амфібій вона єдина, хто має імунітет до паразита й носить його на своїй шкірі вже мільйони років. З іншого боку, через надзвичайну живучість та непримхливість, шпорцевих жаб здавна використовували для медичних дослідів. Із південної Африки живий товар суднами доставляли на всі континенти. Але з середини тридцятих років минулого століття розпочався справжній жаб’ячий бум.”

До того, як були винайденні хімічні препарати, тести на вагітність часто здійснювали на шпорцевих жабах, які навіть дістали другу назву – аптечні. Тваринам під шкіру впорскували сечу, й якщо жінка очікувала дитину, під впливом гормонів, що стимулюють формування та активність статевих залоз, у жаб дуже швидко розпочинався процес овуляції. З мільйонів завезених із Африки амфібій деякі – разом з небезпечним грибком – потрапляли в місцеву природу. Решта, кажуть науковці, було питанням часу. Сьогодні кожному третьому видові квакш, жаб, тритонів, саламандр загрожує вимирання - в Північній та Південній Америці, в Європі, в Азії та в Австралії. „Коли пошесть дісталася до мельбурнського зоопарку, за кілька днів ми втратили всіх так старанно опікуваних нами рідкісних жаб, - згадує Джеррі Марантеллі. – На моїх руках гинули останні екземпляри. Це жахливо, усвідомлювати: все, зараз цього виду більше не існуватиме на планеті...”:

„Вірогідність того, що ми коли-небудь зможемо припинити поширення грибка в дикій природі, практично дорівнює нулю. Особливо – з огляду на загальне потепління клімату. Залишається сподіватися, що впродовж десятиліть амфібії якимось чином пристосуються до співіснування з цим паразитом. А доки природна рівновага відновиться, треба зберегти якомога більше видів земноводних штучно, в тераріумах. Австралія в цьому сенсі нагромадила цінний досвід. Тішить принаймні те, що останнім часом колеги з цілого світу шикуються в чергу, аби ми допомогли їм у створенні аналогічних розплідників.”