„Німецька осінь” почалася в квітні
7 квітня 2007 р.
17 квітня 1977 року. Генеральний прокурор Зігфрид Бубак їде до свого офісу в Карлсруе. За кермом службового „Мерседеса” водій Вольфґанґ Ґьобель. На задньому сидінні – керівник транспортного відділу Федеральної прокуратури Ґеорґ Вурстер. Коли машина зупиняється перед світлофором, справа до неї під’їжджає мотоцикл. На ньому двоє чоловіків у зелених шоломах. Один з них стріляє по „Мерседесу” з пістолета – 15 пострілів. Усі троє мертві.
Через шість днів у Євангелічній лютеранський церкві в Карлсруе проходить державна панахида за жертвами теракту. Тодішній канцлер ФРН Гельмут Шмідт виступає з жалобною промовою:
„Ми сумуємо за Зігфридом Бубаком, Вольфгангом Ґьобелем та Георгом Вурстером. З нами також сумують усі, хто не може після цього вбивства повернутися до нормального життя”.
На той час відповідальність за теракт уже взяла на себе терористична організація „Фракція Червоної Армії” – RAF. Генеральний прокурор ФРН, як головний борець із тероризмом, був для неї однією з перших цілей.
Канцлер Шмідт відкидає вимоги терористів
Обставини теракту досі не розкрито на 100 відсотків. Пізніше суд визнав винними в організації нападу членів RAF Крістіана Клара та Брігітту Монгаупт. Вони планували й інші теракти того кривавого року: у липні вбивство банкіра Юргена Понто, у вересні – викрадення голови Спілки роботодавців Ганса-Мартіна Шляєра. RAF намагалася обміняти його на вже затриманих властями членів підпільної організації. Ось що сказав тоді федеральний канцлер Гельмут Шмідт у промові на телебаченні:
„Мій виступ зараз, напевне, слухають і злочинці. Можливо, в цей момент їх переповнює почуття тріумфу. Але вони рано радіють. На довгу перспективу тероризм приречений. Проти тероризму виступають не тільки державні органи, проти тероризму виступає цілий народ”.
Уряд Шмідта не йде на вимоги терористів і відмовляється вести з ними переговори. Натомість правоохоронні органи починають масштабний пошук викрадачів: проводяться обшуки квартир, уряд ухвалює нові, більш суворі закони. У суспільстві навіть обговорюють можливе застосування смертної кари для терористів.
Захоплення літака "Люфтганзи" палестинцями
Але RAF не послаблює тиску на керівництво ФРН. У жовтні їхні союзники-палестинці захоплюють на Майорці пасажирський літак „Люфтганзи”, на борту якого 87 людей. Через деякий час машина приземлюється в столиці Сомалі Могадішо. Літак штурмують бійці західнонімецьких спецпідрозділів. Пасажирів звільнено. Говорить речник уряду ФРН Клаус Белінг:
„Заручників у Могадішо звільнено. Ми вдячні за те, що громадяни багатьох країн та нашої держави пережили це брутальне захоплення”.
Коли арештовані ватажки терористів Андреас Бадер, Гудрун Енслін і Ян-Карл Распе дізнаються про провал операції з викраденням літака, вони кінчають життя самогубством у камерах штутгартської тюрми. Через день RAF повідомляє, що викраденого раніше голову Союзу роботодавців Ганса-Мартіна Шляєра убито.
Чи можна помилувати терористів?
Сьогодні, через 30 років, події „німецької осені” актуальні як ніколи. RAF повідомила про саморозпуск ще 1998 року, але троє колишніх терористів сидять у тюрмі. Зовсім недавно, в березні Брігітту Монґаупт звільнено достроково. Крістіан Клар направив прохання про помилування федеральному президенту Горсту Келеру.
Суспільна дискусія про те, чи можна це робити, триває. Чимало родичів убитих терористами не розуміють цього. Ось що сказав син убитого 30 років тому генерального прокурора ФРН Зігфрида Бубака Міхаель Бубак:
„Я досі не знаю, хто застрелив мого батька. А для родичів це не все одно. Мене дещо дивує, що зараз говорять про милосердя й такі інші речі. Але спочатку треба дізнатися, що тоді справді сталося і чи жалкує убивця про те, що він скоїв? Як на мене, то це мало б бути передумовою”.