Німецький вчений знає кольори міст

17 тисяч кілометрів вздовж 26-ї довготи. Рік тому професор дизайну, інтер'єру й теорії кольору Маркус Претнар здійснив експедицію, щоб скласти барвові портрети європейських міст. У фокусі його дослідницького проекту були 22 точки на маршруті, що пролягав з Фінляндії в Грецію - через Естонію, Латвію, Литву, Білорусь, Україну, Румунію та Болгарію. Чи можна впізнати місто за фарбою будівель, розташованих у ньому? Чи можна взагалі говорити про колірну ідентичність населених пунктів? Які відповіді на ці питання дали Гельсінкі, Рига, Вільнюс, Мінськ, Брест, Львів, Чернівці, Бухарест та Афіни?

Кольорові кліше

Впродовж трьох місяців на панорамних знімках професор Вищої школи Майнца фіксував привокзальні площі, пішохідні зони, місця, де розташовані визначні пам'ятки, райони новобудов. Згодом за допомогою комп'ютерної програми він аналізував фотографії на предмет того, який колір зустрічається частіше інших і в яких пропорціях він розподілений містом. Головний висновок дослідника - міста насправді мають індивідуальну кольорову палітру, свого роду колірні "відбитки пальців". При цьому поширення того чи іншого кольору не залежить від державних чи мовних кордонів. Але певні закономірності все ж таки існують.

Індивідуальний колірний портрет не завжди вдається скласти одразу. До того ж виокремлювати один колір в якості головного професор вважає хибним. Тим не менше, є міста, де характерна колірна гама кидається в вічі. Приміром, за спостереженнями Маркуса Претнара, міста в скандинавських країнах за колоритом дуже одноманітні. Для них характерне поєднання насичених червоного, зеленого, синього та каррі. Приблизно така сама картина і в балтійському регіоні. Але що далі на південь, то спокійнішими та світлішими стають тони. І тим важче виокремити якісь певні кольори, пояснив професор.

Білорусько-українська палітра

Задля точності результатів дослідження на карті того чи іншого міста він проводив лінію в напрямку з півночі на південь. Затим розподіляв її на 12 відрізків, які ретельно документував за допомогою 360-градусних знімків. Так було виявлено й схожі риси в образі європейських міст. "Пішохідні зони скрізь однакові. У східноєвропейських містах дуже схожі привокзальні площі. І, звісно, спальні райони", - ілюструє приклади вчений в інтерв'ю DW. Утім, невеличкі відмінності все-таки існують. "В українських містах гама кольорів з віддаленням від центру вирізняється індивідуальністю. Кожен намагається оформити свій балкон по-своєму", - зазначає Маркус Претнар.

У цілому, за словами вченого, білоруські міста значно відрізняються від українських. "У Білорусі помітно, що рішення щодо колірного оформлення споруд ухвалюються радше не індивідуально, а за активної участі влади. В українських містах картина строкатіша", - ділиться спостереженнями професор.

Яскраве враження на дослідника справило українське місто Чернівці: "Місто повне різноманітних фарб, що світяться, - як в центрі, так і на краю міста". Дещо детальніше він волів би також дослідити й Мінськ. "В цілому він мені здався дуже світлим містом", - пригадує Маркус Претнар.

Кольорова батьківщина

Вчений використовує поняття "кольорової батьківщини", дотримуючись точки зору, що людина, яка проводить багато років в одному й тому самому місті, пізніше сприймає певні поєднання кольорів як звичні та приємні для ока й намагається їх відтворити. Це чітко простежується в сільській місцевості, оточеній лісами, де більшість споруд - дерев'яні.

Чи є кольори, які покращують якість життя? "О, щоб це з'ясувати, слід залучити цілу групу дослідників", - сміється професор. В цілому ж, наголошує він, людині потрібне різноманіття, тож вона так любить природу.  "В цьому всі люди однакові. Нікому не подобається монотонність. Але на сприйняття впливає багато факторів. Якщо в людини кепський настрій, то місто здається йому сірим та сумним. Якщо вона в цілому не задоволена ситуацією, життєвими перспективами, економічним станом, то, певна річ, і зовнішній вигляд спального району може пригнічувати", - пояснює професор.

І навпаки. "Зі спальними кварталами можуть бути пов'язані й позитивні емоції, - додає він. - У великих будинках мешкає багато дітей, які разом можуть гратися на подвір'ї. Таке житло сприяє живому спілкуванню. Колір, в який пофарбований будинок, може лише посилити такі позитивні враження".

На думку вченого, для східноєвропейських міст питання колірної ідентичності міста сьогодні особливо актуальне. "За короткий термін міста опинилися під сильним тиском комерції. Це істотно змінює їхній зовнішній образ, що не так помітно в західноєвропейських містах. Досить подивитися на рекламу в громадських місцях, на те, як споруди інвесторів вдираються в центр міста, як будівлі, що становлять архітектурну цінність, зносять чи перебудовують", - зазначає Маркус Претнар.

Швидкі рішення, які ухвалюються задля задоволення потреб ринку, становлять небезпеку для збереження ідентичності міста, певен німецький вчений. За допомогою свого дослідницького проекту він прагнув звернути увагу на цей аспект.