Німецький документаліст присвятив свою нову роботу Чернівцям

Фолькер Кепп вважається одним з найвідоміших німецьких режисерів-документалістів. Очевидно, тому, що народився він 1944 року в східнонімецькому містечку Штеттині, нині польському Щецині, Кепп завжди цікавився темами зі Східної Німеччини та зі Східної Європи. Перші відомі робіти – документальні фільми “У Рейнсберзі”, “Вісмут”, ”Курська дуга”.

Фолькер Кепп завжди охоче повертається в ті місця, де він колись знімав фільми. Обох головних дійових осіб свого документального фільму – пана Цвіллінґа та пані Цукерман – він регулярно відвідував тривалий час після завершення зйомок свого фільму. Потім пан Цвіллінґ помер, а тоді й пані Цукерман. Власне, їм він і присвятив свій другий фільм про Буковину та Чернівці.

Спочатку новий фільм розповідає про емігрантів українського походження в Берліні, Брукліні та Відні, з котрими у другій частині фільму Фолькер Кепп зустрічається, власне, у Чернівцях. Серед інших там присутня і голівудська зірка Харвей Кейтель, мати якої походить з цього регіону.

“Кав”ярня ”Європа”, де пропонувалося 100 газет для перегляду.

-Коли? Перед другою світовою війною? 100 різних газет різними мовами?

-Так, різними мовами з цілого світу.

-Я тоді тут не жив, але я сумую за цим.”

До 1918 року Чернівці належали до Австро-Угорщини, розповідає автор фільму. У ті часи в столиці Буковини мешкали румуни та німці, поляки та євреї, і, звичайно, українці. 1902 року тут налічувалося майже 70 тисяч мешканців, з яких понад 20 тисяч становили німецькомовні євреї. Більшість з них у часи другої світової війни потрапили до концентраційних таборів у Польщі та Придністров”ї. Фільм “Пан Цвіллінґ та пані Цукерман” розповідає про єврейську трагедію, а також про мову, що була колись панівною у місті:

“Пані Цукерман завжди казала мені, що не може зрозуміти упереджень щодо німецької мови. Одного разу там навіть проводилася виставка “Мовою вбивць”. Чому, запитувала вона, серед них була й німецька мова. Для мене пан Цвіллінґ та пані Цукерман були уособленням німецької культури в регіоні.”

Посеред піднесення, викликаного в Європейському союзі розширенням на Схід, Фолькер Кепп намагається воскрешати забуту Європу – Європу митців та поетів, Європу народів, що гармонійно уживалися між собою. Сьогодні, звичайно, далеко не кожен пересічний мешканець говорить п”ятьма мовами, як це було тут раніше. Однак студенти університету дбають про те, щоб Чернівці підтримували своє міжнародне забарвлення. Тому другий фільм - про таке далеке близьке для німецького режисера місто - є набагато більше, аніж просто подорож у минуле:

“Здається, що колишній центр Європи знаходився набагато східніше, ніж тепер. Він просто пересунувся з часом в уяві більшості людей. Навряд чи знайдеться зараз людина, яка правильно напише німецькою мовою ”Чернівці”. Коли кажеш німцям, що їдеш до Чернівців, то знають, де це і що це за місто, лише ті, хто бачив “Пана Цвіллінґа і пані Цукерман”. Утім, як і раніше, Чернівці - це місто, зі згадкою про яке в зацікавлених людей, людей, котрі колись побували в ньому, серце починає битися швидше.”

Як завжди, Фолькер Кепп не шкодує часу на добір героїв та настроїв. Цього разу йому теж знадобилося багато часу, щоб емоційно зворушити глядачів. Він переконаний, що ті, хто любить робити пізнавальні фільмові подорожі, обов”язково переглянуть “Цього року в Чернівцях”.