Німецький канцлер хоче продавати зброю Китаю
31 березня 2005 р.
В інтерв”ю тижневику ”Цайт” Ґергард Шредер заявив, що домагатиметься продажу німецької зброї до Китаю, навіть якщо проти цього виступатиме більшість депутатів Бундестагу. Канцлер, очевидно, керується прагненням виправити катастрофічну ситуацію на ринку праці і залатати деякі дірки в бюджеті. Та все ж намір продавати зброю Пекіну викликає спортив не тільки серед представників німецької опозиції, але і в лавах союзників канцлера з фракцій соціал-демократів і ”зелених”. Зовнішньополітичний речник фракції соціал-демократів у Бундестазі Ґернот Ерлер вказує на розбіжності у поглядах:
”У нас різні оцінки ситуації: з одного боку, позиція уряду, з іншого – парламенту. На наш погляд, Китаю потрібно вирішити деякі проблеми, лише після того ембарго може бути скасовано”.
Говорячи про ”деякі проблеми”, політик має на увазі ставлення комуністичного уряду Китайської народної республіки до прав людини. Численні політичні в”язні, а також повна відсутність свободи слова – це тягар, який не дозволяє Пекіну остаточно нормалізувати відносини з Європейським союзом. Ембарго ЄС на продаж зброї до Китаю було впроваджено 1989 року на знак протесту проти кривавого розгону студентського мітингу в Пекіні. Минуло 16 років, і тепер Ґергард Шредер каже, що хоче продавати зброю в цю країну і що Китай нинішній дуже відрізняється від Китаю тодішнього. Це твердження в інтерв”ю ”Німецькій хвилі” прокоментував експерт з питань Китаю при німецькому відділенні міжнародної правозахисної організації Amnesty International Дірк Плeйтер:
”Ми піддаємо цю аргументацію великому сумніву, адже якщо розглядати ситуацію з дотриманням в Китаї громадянських та політичних прав людини, то багато з тих порушень, через які 1989 року було запроваджено ембарго, донині актуальні. Сьогодні так само необґрунтовано заарештовують людей, засуджують до тривалого ув”язнення з політичних мотивів. До речі, люди, яких 1989 року було кинуто до в”язниць, ще й досі залишаються там”.
Дірк Плeйтер застерігає, що прогресивний імідж Китаю як модернізованої комуністичної держави з надзвичайно швидко зростаючою економікою ще не дає право політикам закривати очі на нехтування китайським урядом правами людини:
”Наш заклик до німецьких політиків полягає у тому, аби вони не квапилися зі скасуванням ембарго, тим більше спираючись при цьому на неправдивий аргумент про поліпшення ситуації з дотриманням прав людини в Китаї. Скасування ембарго якщо й припустиме, то лише тоді, коли уряд Китаю реально, а не лише на папері візьме на себе конкретні зобов”язання з покращення ситуації з правами людини”.
Бажання Пекіна купувати європейські високотехнологічні озброєння пояснюються, за словами Плeйтера, двома аргументами. З одного боку, Росія, постійний постачальник зброї до Китаю, не може запропонувати деякі новітні технології, якими володіє Німеччина або інші країни Євросоюзу. Другий аргумент на користь принципової боротьби Пекіна за скасування ембарго є суто політичним:
”На сьогодні китайському урядові важливішим, мабуть, є символічне значення ембарго ЄС. Адже з цієї заборони випливає, що відносини між Китаєм і Євросоюзом й надалі не можуть бути цілковито нормалізовані через порушення прав людини в цій країні. Звісно, це є скалкою в оці китайського уряду. Проте, це є природній стан речей. Порушення прав людини, власне, повинні залишатися скалкою в оці керівництва Китаю”.
Якими вагомими не були б аргументи правозахисників, Ґергард Шредер, здається, не має наміру відступати. У своїй суперечці з парламентом він вказує на те, що питання зовнішньої політики, згідно з Конституцією, покладені не на парламент, а на уряд, якому в складній економічній ситуації нелегко відмовлятися від військових контрактів. І все ж таки, правозахисники просять Шредера не поспішати.