Німецько-американські відносини на тлі виборів президента

Так ліберальна газета ЦАЙТ пише:

Найкращими союзниками Джорджа Буша були Джон Керрі та війна. Хоча Керрі і виглядав як чудовий президент, краще, ніж Буш, виступав у дебатах, але люди давно вже зрозуміли, що виборчій риториці не можна довіряти. Вони шукали надійності і довір”я, які дещо зарозумілий і надто вже улесливий Керрі не зміг їм добре подати. Дуже вже часто він міняв або завуальовував свої позиції. Він голосував проти першої війни в Перській затоці, хоча вона була дозволена мандатом ООН і підтримана широкою світовою громадськістю. Потім він голосував за другу війну, хоча в неї не було ні першої, ні другої легітимації, -

пише газета ЦАЙТ і веде далі:

Війна і терор: американці лише одного разу міняли президента під час війни – Трумена на Ейзенгауера 1952 року, під час війни в Кореї. Як би погано не йшли справи в Іраку, виборці не повірили, що Керрі буде кращим верховним головнокомандувачем. В опитуваннях громадської думки вони завжди підтверджували, що в питаннях війни з терором і війни в Іраку чинному президенту вони довіряють більше, ніж його конкуренту.

Тижневі видання приділяють також велику увагу перспективам відносин Сполучених Штатів Америки і Німеччини, які значно ускладнилися через те, що Німеччина не підтримала війну в Іраку. Але газета РЕЙНІШЕР МЕРКУР бачить й інші причини погіршення трансатлантичних відносин. Вона, зокрема, пише:

Це правда: відносини між Сполученими Штатами і Німеччиною стали прохолоднішими з часу формування нової Європи. Ці відносини позначені відсутністю інтересу одне до одного, бо немає вже жодної сфери, в якій би можна було говорити про особливе довір”я і надзвичайну дружбу. Більше того: між ними панує недовір”я. Коли американці розпочали Іракську війну, вони почували себе зрадженими Німеччиною. Вони зрозуміли теракти 11 вересня 2001 року як напад на західні цінності і очікували, що всі партнери по НАТО увійдуть до альянсу проти терору. Ми цього не зробили, і з того часу вважаємося партнерами, на яких не можна покладатися –

зазначає газета РЕЙНІШЕР МЕРКУР. Але вона переконана:

І американці внесли в це недовір”я свою лепту: Зневажання Організацією Об”єднаних Націй, яким позначалося – на відміну від його попередників – правління Джорджа Буша, живилося ідеєю, що Америці як єдиній наддержаві не потрібні партнери, в крайньому випадку вона все може зробити сама. Європа змушена була також на власні очі побачити, як американська адміністрація вбиває клин між країнами-членами Євросоюзу, з очевидною метою ослабити спільноту і таким чином перешкодити розбудові європейської зовнішньої політики, яка могла конкурувати з американською.

У журналі ШТЕРН колишній посол США в Німеччині Джон Корнблюм так говорить про завдання, які стоять перед Німеччиною та новою американською адміністрацією:

Наші спільні інтереси такі великі, що немає жодної загрози того, що трансатлантичні відносини можуть порватися. Але нині панує відчуття незлагоди й поділу. Звідки взялися ці негарні почуття? Я думаю, що перед нашими країнами стоять такі великі завдання, що нам ніяк не вдається визначити одну спільну ціль. Наші спільні успіхи могли б привести до нашого єднання – замість цього нас розділяє страх. Американці вважають, що вони перебувають у стані війни. Європейці бачать себе у вирі політичних і економічних реформ. Вони бояться втратити робочі місця і добробут, мир і стабільність. Таким чином закручується спіраль розгубленості, страху і недовір”я”, - вважає журнал ШТЕРН.