Німецькі школярі про Другу світову війну
30 квітня 2005 р.
”Я вважаю, ця війна була справді безглуздою.”
Ця дівчина є ученицею шостого класу однієї з берлінських шкіл. Дванадцятирічна школярка, яка про Другу світову війну та фашизм знає лише з розповідей дідусів та бабусь, зі шкільних підручників та з телебачення. Дівчинка, яку, як і всіх інших німецьких підлітків, від злочинів, скоєних німцями у 30-40-і роки минулого століття, віддаляє понад одне покоління. Чи переймаються сучасні німецькі діти тим, що тоді відбулося? Що знають вони про фашизм, про його жертв та виконавців? І чи потрібна, на їхній погляд, пам”ять про це? Ось деякі відповіді німецьких школярів на ці питання:
”Я погано можу ідентифікувати себе з тими подіями, адже минуло вже 60 років.”
”Я особисто також не можу себе ідентифікувати з річницею кінця війни, тому що я тоді ще взагалі не був запланований, мої батьки, вочевидь, теж ні. Нині ця тема все ще обговорюється в нашому суспільстві, але я б сказав, що тепер у Німеччині не більше націоналістичних настроїв, ніж у будь-якій іншій країні.”
”Я думаю, головне, це те, що ми – генерація німців, яка має шанс та можливість жити в мирній Європі.”
Ці учні однієї з берлінських шкіл незабаром складатимуть свої випускні шкільні іспити. Про фашизм та про Третій рейх вони вчили в дев”ятому класі. З того часу, оснащені шкільними знаннями, вони з книжок та журналів, з фільмів чи з розмов зі свідками тих подій або родичами мали змогу ще більше довідатися про війну.
”Мої знання я маю переважно зі школи. У моїй сім”ї з роками війни пов”язані погані спогади. З боку мами дідусь сидів у концентраційному таборі, але вийшов звідти живим. З боку батька дідусь загинув на війні, і бабуся змушена була сама виховувати дітей. Вона ніколи не хотіла про це говорити, навіть зі своїми власними дітьми.”
”У ранньому дитинстві – мені було десь років 5-6 – мої дідусь з бабусею дуже багато розповідали мені про роки війни. Але те, що вони мені розповідали, нині сприймається дуже однобоко – переважно це те, чого їх навчали в націонал-соціалістичній школі – вони були тоді ще дітьми. Нині вони, звісно, засуджують геноцид, але кажуть, що тоді були й добрі речі.”
”Більшість з того, що я знаю про націонал-соціалізм, також зі школи. Я знаю лише, що мій дідусь був відряджений до Польщі і в кінці Другої світової війни він мав тікати. Під час втечі він натрапив на бомбу і загинув. Але це, власне, й усе, що я знаю про ті часи з родинного кола.”
Розмови з родичами через 60 років після війни можливі, вочевидь, переважно там, де діди та прадіди не були переконаними нацистами чи там, де родичі самі стали жертвами фашизму. Це враження підтверджують також школярі.
”Мої дідусь та бабуся допомагали євреям. Вони дуже боялися й мусили весь час переїжджати з місця на місце.”
”Моя бабуся пережила і Першу, і Другу світову війну. Вона мені дуже багато розповідала, як погано було тоді, як вона сподівалася, що таке більше ніколи не повториться. Взагалі наша родина втратила дуже багато родичів під час війни.”
”Мій дідусь мусив іти на війну, але він цього не хотів. Якщо б він не послухався Гітлера, його застрелили б. І коли тепер, наприклад, якісь документальні стрічки про війну показують, йому не подобається, коли я це дивлюся. Він каже, що не хоче, щоб я бачив, як погано тоді було.”
Але діти, власне, хочуть знати, як це тоді було. Навіть, якщо стрічки, які вони дивляться, чи історії, які їм розповідають, їх глибоко зворушують та зачіпають.
”Я дивився новини, там показували програму про те, як знущалися з євреїв. Це було жахливо. Показували, як тіла загиблих скидалися на одну купу. Тоді мені робилося моторошно, я навіть починав злитися на інших людей, адже це люди самі собі заподіювали. Це було безглуздя.”
”Коли я тепер ці фільми дивлюся, то стає соромно, що я належу до німців. Це просто божевілля, що Гітлер вчинив з євреями.”
”Мені гидко, що лише тому, що людина є євреєм, її вбивали. Неймовірно! Що було б, коли хтось сказав би, що, наприклад, усіх католиків чи протестантів треба повбивати?”
”Найгірше, що дітей, передусім хлопців, втягували у війну. Їх вимуштровували, щоб підготувати до воєнних дій. Я вважаю це безглуздям, тому що вже дітьми їх вчили бути жорстокими.”
Німецькі підлітки єдині в тому, що ці знання не слід просто ”законсервовувати”. Їх слід обговорювати і передавати наступним поколінням. Вони не виключають, що людству в майбутньому знову може спасти на думку вирішувати свої проблеми шляхом насильства.
”Ми не повинні забути про гітлерівські часи. Ми мусимо про це також нашим дітям розповідати, інакше знову якийсь диктатор-”надлюдина” прийде до влади.”
”Я не впевнений, що в Німечині ще раз буде війна, я особисто думаю, що ні. Але в інших країнах, я переконаний, що там ще будуть війни.”
”Це може повторитися, тому що на світі є ще такі дурні люди, як Гітлер колись був. Думаю, після Першої світової війни люди також сподівалися, що такого більше не буде, але марно. Я дуже хочу, щоб війни більше не було. Адже все можна врегулювати без насильства.”