Олександр Ірванець: Ці маленькі відмінності

"Захід є Захід, а Схід є Схід" - про це ще Кіплінг писав.

Одна моя знайома по Facebook, молода студентка-медик, нещодавно вперше відвідавши Європу, пише на своїй сторінці приблизно таке: не погоджуюся з тими молодими українцями, котрі, навчаючись у Польщі, стверджують, що там "так само, як в Україні".

Одразу ж захотілося приєднатися до цієї думки і розвинути її - насправді існує певний тип людей із такою собі "соціальною сліпотою". Один такий на моє питання про головне враження від Парижа, відповів: "Там страшно смердить!" Все інше було для нього несуттєвим. Не можу не погодитися, що каналізація відчувається у повітрі декотрих мегаполісів (наприклад, цілком благополучний Берлін, а в Україні - туристична мекка Львів). Проте мандрівник має бути позитивно налаштованим реципієнтом.

А повертаючись до студентки Катерини, яка стверджує, що таки відрізняється буття в Польщі й в Україні, можу додати від себе: так, відрізняється! І якістю доріг, і побутовою поведінкою людей на вулицях. У Польщі "прошу" й "перепрошую" чуються набагато частіше, ніж на українських вулицях "будь ласка", "вибачте", чи "извините".

Відрізняємось ми, наприклад, лавками у парках. Тільки не у київських чи львівських парках, а в парках малих, провінційних містечок. Де у нас, в Україні стоять такі гарні,і такі не поламані лавки? Відрізняємося ми усміхненими продавцями у магазинах, бо в Європі такі майже всі, а у нас - майже ніхто. Тобто, відмінностей - не порахувати.

"Всі професії потрібні, всі професії важливі", - повчали нас радянські шкільні читанки. А тим часом…

Інша моя приятелька, політолог-дисертант, яка досить багато часу прожила на Заході, відзначила ще одну цікаву і прикметну рису: офіціанти в ресторанах - чоловіки середнього і старшого віку.

В Україні така праця вважається непрестижною для цієї вікової категорії. А в Празі чи і Відні чоловіки передпенсійного віку й відповідної зовнішності сновигають собі в довгих фартухах, розносячи пиво і їжу клієнтам за столиками. Пострадянська свідомість у самій своїй глибині (чи не за табірно-зеківським кодексом?) зневажає "прислужувати". Тож відповідно на просторі по СРСР чоловік старший не повинен опускатися до такої праці. Ані за жодні чайові! А протестантська етика Європи вважає якщо не почесною, то нормальною і прийнятною усяку працю.

Відмінності чаяться в тисячах деталей. Нещодавно й мені самому трапилось помандрувати Чехією, Словаччиною і Польщею. Перше враження: чисті узбіччя починаються там, де закінчуються заклики про чисті узбіччя. Хоча задля справедливості слід відзначити, що й у Польщі є подібні вислови вдячності водіям за чистоту вздовж доріг. Але трапляються вони там набашато рідше. А узбіччя їхні при цьому набагато чистіші, ніж наші.

Їхні історичні пам'ятки у набагато кращому стані, аніж наші. Кав'ярні привітніші, парки безпечніші, не згадуючи вже про неполамані лавки. Людина з пострадянським досвідом підсвідомо відчуває заздрість до такого життєвого ладу і водночас - власну нездатність існувати так в повсякденні. Причому, зазвичай аргументується це так: чому це я не можу порушувати, коли інші порушують правила співжиття?!

На завершення цієї теми пригадується іще одна розмова з водієм, який підвозив мене по Україні, з Рівного до столиці. Чоловік недурний, ерудований і загалом небайдужий, він нарікав, що реформи в країні не йдуть, і народ у загальній масі своїй не дотримується законів та правил суспільного життя. Мій співрозмовник проілюстрував свої твердження ситуацією на дорозі: онде той того підрізів, той завернув, запізно увімкнувши сигнал, чи й не увімкнувши зовсім, той вискочив на зустрічну в забороненому місці. А ще - практично усі перевищують дозволену швидкість.

"І я теж, звісно", - закінчив мій водій-попутник. Тоді я запитав його, чи перетинаючи кордон (а водій бував на Заході) він так само веде авто європейськими дорогами. Водій гмикнув і після короткої паузи визнав: ні, там я їду строго за всіма знаками. Він згадав про відеокамери понад трасами, ще й розповів кілька випадків, які сталися з його знайомими на автобанах Європи. З усіх тих його розповідей випливала мораль: там з законом не жартуй! Коли в Україні шанси лишитися непокараним є доволі високими, то в Європі вони зменшуються катастрофічно.

Ось це і є головна відмінність наша. Готовність до виконання законів "там", і небажання жити за ними ж "тут". Тут - себто вдома, у себе, в Україні. Визнання доцільності дотримання законів у одному місці й відсутності такої доцільності в іншому географічному пункті. Лише тому, що той географічний пункт знаходиться у межах держави Україна.

І ще - цей розпроклятий аргумент: онде інші порушують. Усвідомлення факту, що закон не для всіх, породжує зневіру й небажання дотримуватися законів. Оце і є головна відмінність. А вже за нею прозирають і неполамані лавки у парках, і чисті узбіччя автострад, і охайні затишні кафе, і зі смаком відбудовані та відреставровані старовинні замки та каплиці. Властиво, той європейський Захід з туристичних поштівок і є таким тому, що вже багато років є територією дотримання законів.