Ольга: "В Україні мене вже конкретно чекають три роки..."

Відчувають економічну кризу й українці Італії. Когось скоротили, хтось змушений працювати неповний робочий тиждень. А як цю ситуацію переживають доглядальниці – найчастіша в Італії „спеціальність” серед заробітчан?

Редактор: Захар Бутирський

Доглядальниці рідко втрачають роботу зовсім, адже догляд за хворими та старими потрібний за будь-якої економічної „погоди”. Але криза торкнулася і їх. Наприклад, родини, в яких доглядальниці приходять на кілька годин, намагаються скоротити робочий час і таким чином заощадити.

Але більшість працює у сім’ях 24 години на добу. Як, приміром, пані Ольга з Борислава. „У травні виповниться 11 років, як я тут. Працюю доглядальницею у сім’ї. З цієї кризою все дорожчає, але зарплату нам не збільшують. Навпаки - з новим пошуком роботи намагаються пропонувати нижчу зарплату – якщо раніше брали на 700-800, то тепер пропонують 650”.

Пані Ольга каже, що, незважаючи на довгі роки, прожиті на Апеннінах, Італію вона своїм домом не вважає і мислить своє життя тут як тимчасове явище. Утім, і до України повернутися не так просто, хоча рідні люди - там. „Вони мене вже конкретно чекають три роки - і донька, і чоловік, і мама.

Повернення відстрочується

З погіршенням ситуації в Україні вже притишили бажання. Мама завжди каже: „На все життя не заробиш”. А я відповідаю: ”Мамочко, а що я буду робити в Україні? У 48 років на роботу мене вже ніхто не візьме. В Бориславі ж всі без роботи, там зараз нічого не працює”.

За всі 11 років пані Ольга жодного разу не зверталась по соціальну допомогу до італійської держави. Якщо втратила одну роботу, то затягувала пасок і шукала іншу. Єдине, на що сподівається, – що колись роки, пропрацьовані на чужині, будуть зараховані до стажу. І вона матиме-таки пенсію.

Мар'яна Яворська

Редактор: Захар Бутирський

З погіршенням ситуації в Україні вже притишили бажання. Мама завжди каже: „На все життя не заробиш”. А я відповідаю: ”Мамочко, а що я буду робити в Україні? У 48 років на роботу мене вже ніхто не візьме. В Бориславі ж всі без роботи, там зараз нічого не працює”.

За всі 11 років пані Ольга жодного разу не зверталась по соціальну допомогу до італійської держави. Якщо втратила одну роботу, то затягувала пасок і шукала іншу. Єдине, на що сподівається, – що колись роки, пропрацьовані на чужині, будуть зараховані до стажу. І вона матиме-таки пенсію.

Мар'яна Яворська

Редактор: Захар Бутирський

Підпишіться на нас