Орхан Памук в Німеччині: нічого про політику

Перший виступ нобелівського лауреата пройшов у Гамбурзі, в найбільшому театрі Німеччини Deutsches Schauspielhaus. Не одне покоління керівників цього театру змагалося за те, щоб заповнити 1200 місць в його залі. Орхану Памуку це вдалося одразу. На його читанні театр був заповнений вщент.

Багато хто прийшов для того, щоб дізнатися більше про обставини відмови виступити в Гамбурзі взимку. Інші хотіли розпитати його й про сучасний політичний хаос в Туреччині. Однак письменник не згадав жодним словом цих тем. Передусім тому, що не бажає стати трагічним героєм у боротьбі з турецькими ультранаціоналістами.

19 січня вони розстріляли його друга, вірменського журналіста Гранта Дінка. Після цього один із заарештованих організаторів убивства прямо в камеру пригрозив розправою і Орхану Памуку. Ультра націоналістів у Туреччині дуже роздратувало інтерв’ю письменника, в якому він сказав:

„У Туреччині вбили 30 тисяч курдів і мільйон вірменів і ніхто про це не говорить. Тому це роблю я”.

З того часу Орхан Памук живе з постійною загрозою. Однак, під час виступу в Гамбурзі, літератор до цієї теми не звертався. Адже йшлося передусім про його нову книгу „Стамбул” . Уривки з німецького перекладу цього твору читав його мюнхенський видавець Міха ель Крюґер:

„Те, що я народився в Стамбулі, який меланхолічно старіє під порохом руїн розваленої імперії, я часто сприймаю, як нещастя. Утім, мій внутрішній голос каже, що це, власне, є моїм благословенням...”

Книга „Стамбул” є автобіографічною. У ній Памук пов’язує історію міста з історією своєї родини. І обидві вони є водночас історією занепаду. Саме тому головне місце в книзі займає відчуття меланхолії на тлі цього занепаду, для якого в турецькій є окреме слово – хюзюн. Орхан Памук пояснює:

„У цьому колективному відчутті йдеться про втрату. Про втрату колишньої імперії. Йдеться також про відчуття, як це - жити на межі із Заходом. По один бік цієї межі – багаті країни, а з іншого боку – лише бідні ми”.

Насамкінець читання, яке завдяки майстерній презентації Міхаеля Крюґера, таки заворожило публіку, все ж пролунало питання, пов’язане з політикою. Ведучий вечора, Губерт Шпіґель, журналіст впливової німецької газети Frankfurter Allgemeine Zeitung, запитав, чи не сприймає Орхан Памук як обмеження постійні висловлювання про нього, як про автора, який намагається будувати мости між Сходом та Заходом. Турецький письменник відповів:

„Я намагався відповідати цій своїй місії будувати мости й пояснювати це. Але, власне, це не є моїм завданням і моєю роботою. Утім попри це, я цим займаюся й намагаюся завжди відповідаю на питання, які мені ставлять. Бо я не хочу, щоб Схід і Захід, іслам і Європа сперечалися між собою. Це суперечить моїм відчуттям. Я відчуваю свою приналежність їм обом”.

Коли пів-залу в гамбурзькому театрі вилаштувалося в чергу, щоб отримати автографи нобелівського лауреата, Орхана Памука обступили півдесятка міцних чоловіків – його охоронців. Певно, багатьом запам’яталася ця картина вечора. А ще згадалися слова Орхана Памука у виступі під час вручення Нобелівської літературної премії. Тоді він нагадав, що „передвісником темних і безглуздих часів є обставини, якщо в країні палять книги й принижують письменників”.