Особливості німецького книжкового ринку
3 червня 2006 р.
Німецький книжковий ринок є найбільшим у Європі і нагадує широку „мережу духовних заправок”, як про це висловився лауреат Нобелівської премії Ґюнтер Ґрасс. І це не дивно. Адже німецькою як рідною розмовляє близько 100 мільйонів європейців. Показники німецьких видавництв та книгарень за минулий рік просто вражають: загальноєвропейський обіг склав понад дев’ять мільярдів євро, більш ніж 1800 видавництв видали близько 80 тисяч різних книжок загальним тиражем у майже мільярд примірників. За цими показниками Німеччина належить до найбільших книжкових націй у світі. Перевершує її в цьому лише Китай та Великобританія. Причому британці зараховують собі також тираж британських видавництв за кордоном, наприклад, в Австралії, Південноафриканській Республіці чи Новій Зеландії.
Особливістю німецького книжкового ринку, приманною лише йому, є розмаїття видавництв та щільність мережі з близько чотирьох з половиною тисяч книгарень. Так вважає Александер Шкіпіс, голова біржової спілки німецької книготоргівлі, в якій, на відміну від більшості інших країн, об’єднані як видавництва, так і книгарні:
„Розмаїтість пропозиції є надзвичайно важливою. Адже люди є дуже різними. Думки в суспільстві відрізняються, і тому дуже важливо, що ми маємо широку пропозицію книжок. А книги є ніщо інше як матеріалізовані ідеї, бачення, емоції людей, які рано чи пізно знайдуть свою цільову аудиторію серед громадян.”
Ця розмаїтість у багатьох країнах опинилася під загрозою через тенденцію до об’єднання підприємств, тобто дедалі більше великих книгарень поглинають маленькі. У Німеччині, однак, цей процес відбувається не так швидко. Александер Шкіпіс:
„Ці процеси можуть призвести до того, що розмаїтість, обсяг пропозиції будуть обмежені через економічні причини. Продаватися буде лише те, на що є добрий попит.”
Протягом багатьох десятиріч у Німеччині, Австрії та Швейцарії діяла спільна угода про так звану тверду ціну на книжки. Тобто незалежно від того, в якій книгарні купувалася книжка, вона всюди коштувала однаково. Реагуючи на тиск Європейського союзу, який розцінював цю угоду як таку, що перешкоджає конкуренції, три країни закріпили положення про тверду ціну на книжки у своїх законодавствах. Як показав досвід Великобританії, де 1995 року відмінили це положення, великі книжкові магазини почали завойовувати дедалі більші ніші, книги ставали дедалі дорожчими, а багато невеликих незалежних книгарень змушені були закритися. Пояснює Александер Шкіпіс:
„Встановлення твердої ціни є запорукою того, що ми матимемо велику кількість різних книгарень, які існуватимуть і в найвіддаленіших закутках Німеччини і таким чином наблизять книгу до людей. Це одна сторона справи. А є ще сторона видавців. Видавнича справа пов’язана з високим ризиком. На відміну від продуктів споживання, не можна простим дослідженням ринку визначити, який книжковий продукт купуватимуть, а який - ні. Найчастіше видавництво працює за методом „спроб та помилок”, а це вимагає грошей. Саме тому встановлення твердої ціни є важливим і для видавництв.”
Звісно, в німецькій книготоргівлі існують і свої проблеми. Обсяги продажу книжкової продукції упродовж кількох останніх років скорочувалися. Видавці намагалися виправити ситуацію, купуючи дорогі псевдо-бестселери чи знижуючи розмаїття пропозиції. Прорахувати щось у цій галузі складно, стверджують фахівці. Виробництво книжок аж ніяк не є точною наукою – і в цьому німецький книжковий ринок подібний до ринків інших великих країн.