Перша світова війна та вплив політики на пам'ять про неї
8 листопада 2018 р.
11 листопада 1918 року американський солдат Генрі Ніколас Гюнтер натрапив під час атаки на кулеметне гніздо німецьких військ та був вбитий. Це сталося в Лотарингії о 10:59, тобто рівно за 1 хвилину до набуття чинності перемир'ям. Гюнтер вважається останнім загиблим військовим під час Першої світової війни. Одним з близько 10 мільйонів військовослужбовців, що полягли на тій війні. Але та війна забрала також і мільйони життів цивільних.
Сто років потому країни-учасниці тої м'ясорубки вшановують пам'ять загиблих "Великої війни", як її називають у Франції та Великобританії. І саме те, яким чином ці країни згадують події тих далеких років, може багато що розповісти про оцінки та ставлення до самої Першої світової. Для Франції та Великобританії Перша світова війна має відтоді більше значення, ніж для Німеччини, де, без сумніву, на першому плані щодо історичної пам'яті стоїть моральна катастрофа Другої світової війни та Голокост. З нагоди 100-річчя завершення цієї війни президент Франції Еммануель Макрон зробив свою країну центром міжнародних меморіальних заходів, виступивши із відповідною ініціативою.
Знову Комп'єнський ліс
Макрон запланував 10 листопада спільну церемонію з канцлеркою ФРН Анґелою Меркель (Angela Merkel) у Комп'єні, на північ від Парижа. Саме це місце має подвійне історичне значення. 11 листопада 1918 року тут у залізничному вагоні було підписано договір про припинення вогню між західними союзниками та Німеччиною. Через 22 роки, після вторгнення нацистів у Францію, Адольф Гітлер (Adolf Hitler) змусив французьке військове командування капітулювати. За наказаом Гітлера, документ про капітуляцію вони підписали в тому самому вагоні.
Утім, французький уряд хоче нагадати й про ще дещо. "Ми наслідуватимемо приклад Гельмута Коля (Helmut Kohl) та Франсуа Міттерана 1984 року при Вердені", - наголошується в повідомленні прес-служби Єлисейського палацу. Того року тодішній канцлер ФРН Гельмут Коль та президент Франції Франсуа Міттеран потиснули один одному руку руки на цвинтарі, де поховані загиблі солдати Першої світової війни. Тоді цей жест примирення викликав значний резонанс у цілому світі.
Але кульмінацією заходів цього року має стати масштабний захід вшанування в Парижі, запланований на 11 листопада. На церемонію Макрон запросив понад 80 глав держав та урядів тих країн, що прямо чи опосередковано брали участь у Першій світовій війні. Захід має відбутися поблизу Тріумфальної арки в Парижі.
Серед запрошених високих гостей будуть, швидше за все, і президенти США Дональд Трамп та РФ Володимир Путін. Нещодавно обидва не порозумілися щодо Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності. Трамп навіть пригрозив вийти з цього підписаного ще 1987 року договору. Тож Макрон сподівається, що обидва президенти змогли б скористатися нагодою та провести у Парижі двосторонню зустріч, щоб все-таки зберегти сам договір, що передбачає ліквідацію ракет певних типів - засобів доставки ядерної зброї.
Урочистість, яка потрібна Макрону
Помпезний захід - питання престижу для президента Франції. Принаймні, в цьому переконаний французький історик Етьєн Франсуа. Річ у тім, що рейтинги Макрона стрімко впали, а його плани щодо реформи ЄС наражаються на спротив. Тож, завдяки цьому заходу, Макрон зможе "на кілька годин знову видаватися центром Землі", вважає Франсуа. Але, крім того, французький президент намагатиметься скористатися цим заходом для того, щоб зробити внесок у спільну справу, "щоб ми вийшли з глухого кута, де всі ми в Європі та світі перебуваємо", припускає історик.
Захід вшанування в запланованому триденному "Форумі для миру" відкриють промовами Анґела Меркель та генеральний секретар ООН Антоніу Гуттеріш. Крім політиків, у форумі візьмуть участь також міжнародні організації та інтелектуали. Сам захід претендує також і на те, що він сприятиме багатосторонності, тобто протилежності тому, що сповідують та втілюють Трамп і Путін.
Німці згадують на чужій території
Німецька сторона особливо добре представлена в цих заходах із шанування пам'яті загиблих. Ще 4 листопада президент ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр (Frank-Walter Steinmeier) взяв участь у "Концерті німецько-французької дружби", що відбувся в розташованому в регіоні Ельзас місті Страсбург. Саме місто з 1871 по 1918 року належало до Німеччини, а потім знову відійшло до Франції.
А ось щодо британців, то ті не збираються їхати до Парижа, де на заході однозначно домінуватимуть французи. Натомість Великобританія наполягає на проведенні заходів вшанування пам'яті загиблих у Першій світовій війні саме на своїй території. На думку історика Етьєна Франсуа, все це "цілком нормально". Він каже, що британці завжди "вважали себе особливими", навіть не беручи до уваги майбутній Brexit (вихід Великобританії зі складу ЄС - Ред.).
Але в Лондоні теж сподіваються на участь німців у британських заходах. Штайнмаєр стане першим німецьким президентом, котрий візьме участь у церемонії покладання квітів до символічної могили Кенотаф у Лондоні. Прем'єр-міністерка Великобританії Тереза Мей вже назвала це "історичним актом примирення", під час якого вшанують пам'ять "всіх полеглих". Крім того, цей захід має стати "вираженням подяки за мир", наголосила Мей. Утім, далеко не кожний британець погоджується з цією думкою. Приміром, бульварне видання The Sun повідомляло, що присутність Штайнмаєра може призвести до "лементу" серед ветеранів. Утім, досі нічого такого не сталося.
Тож Штайнмаєр у Лондоні й Страсбурзі, а Меркель у Парижі та Комп'єні. Німецький історик Єрн Леонгард (Jörn Leonhard) вбачає у цьому прагнення німців показати, що вони хочуть "європейського" вшанування пам'яті жертв тих подій. На думку Леонгарда, таким чином керівництво Німеччини намагається уникнути враження про існування якоїсь особливої німецької культури спогадів. Причиною цього дослідник називає "побоювання серед німецького керівництва, що це могло б відкрити скриньку Пандори".
Це стосується й питання про те, чи не занадто переобтяжував Версальський мирний договір молоду Веймарську республіку, що стало одним з призвідників її падіння. Хоч такий підхід можна зрозуміти з політичної точки зору, але Німеччина вдається до тактики "глухої оборони" в питанні німецького досвіду щодо завершення війни, каже Леонгард.
У Польщі за справу взялися праві націоналісти
У бельгійському містечку Іпр вже відбулася панахида за жертвами Першої світової війни, яку відправили європейські єпископи. Тим часом єпископ Ессенський Франц-Йозеф Овербек (Franz-Josef Overbeck) застерігає від того, щоб применшувати значення збройного протистояння та заспокоювати себе "оманливою безпекою". "Націоналізм та популізм роздмухуються з новою силою, а захват від європейського проекту вгасає", - каже Овербек. На його думку, мир "знову" в небезпеці.
І це не порожні слова, про що свідчить приклад Польщі. Для поляків завершення Першої світової війни було насамперед відродженням польської держави. Але урочистості з нагоди 100-річного ювілею проголошення незалежності привернули й увагу правих екстремістів. Польська влада припускає, що в "Марші за незалежність" у Варшаві можуть взяти участь і прихильники міжнародної неонацистської організації "Blood and Honour". Приміром, торік близько 60 тисяч представників правого політичного спектра взяли участь у традиційному марші.
Історик Етьєн Франсуа визнає, що урочистості у Франції та деінде вирізняються насамперед через німецький фактор: "Більшість заходів щодо вшанування пам'яті у Франції проводяться під гаслом німецько-французької дружби". Натомість у Польщі та інших країнах спостерігається прагнення "відзначати ці події самим".
Паралелі між минулим та теперішнім?
Дехто з політиків убачає в сьогоднішньому правому популізмі та націоналізмі паралелі з початком ХХ століття. Франсуа порівнює нинішню ситуацію з ситуацією в Європі 1920-х років. На його думку, вже тоді спостерігалися "зусилля створити нову мирну Європу, чому тоді також сильно протидіяли".
Але цей спротив проявився лише з початком Світової економічної кризи 1929 року, каже історик. Дослідник також побоюється, що "в наступні 10 років" може спалахнути нова економічна криза. На тлі цього постають питання: "Як реагуватимуть європейські країни? Чи матимуть вони тоді досить єдності, щоб впоратися з цією кризою"?
Тож Етеньєн Француа сподівається, що заходи 11 листопада насамперед посилять "уявлення, що ми, європейці, попри всі відмінності, маємо щось спільне, і варто будувати наше майбутнє саме на цьому".