Ілія Троянов про "відкриті рани" минулого Східної Європи

Deutsche Welle: Пане Троянов, нині Ви презентуєте в Болгарії свій новий роман "Влада і спротив", який вийшов у Німеччині 2015 року. У Вашому творі йдеться про комуністичне минуле Болгарії. Ця тема усе ще актуальна для країни? Чи впливає це минуле на її сьогодення?

Ілія Троянов: Ця тема актуальна не лише в Болгарії. Це ключова тема для всіх країн колишнього східного блоку. Упродовж останніх років ми багато часу проводимо за обговоренням російської політики. Якщо ж говорити про російський режим, то всі нинішні перекоси в цій країні напряму пов'язані з комуністичним минулим і з так званим "перехідним періодом". Коли я спілкуюся з колегами, наприклад, з Угорщини або Польщі, ми констатуємо, що (між нашими країнами. - Ред.) є надзвичайно багато спільного і що ці відкриті рани й надалі є визначальною, якщо не центральною, екзистенційною прикметою цих суспільств.

Ви згадали Польщу й Угорщину. Чи пов'язана відчутна ренаціоналізація політики у посткомуністичних країнах на кшталт Польщі й Угорщини із комуністичним минулим цих країн?

Ренаціоналізація - це звучить уже майже як евфемізм. Треба розуміти, що там відбувається відхід від досягнень демократії та громадського суспільства. Звичайно, це пов'язано з тим, що суспільство не усвідомлює надзвичайного спустошення й руйнації, властивих диктатурі. Ідеалізуючи минулу диктатуру, можна набагато легше знову опинитися в новій.

І я думаю, що орієнтири "Схід-Захід", "праві-ліві" нам у цьому зовсім не допоможуть. Натомість йдеться просто про те, якою є демократична активність суспільства, наскільки сильне його прагнення свободи і соціальної справедливості та чи домінує в ньому дух вірнопідданства й апатії. Останнє, звичайно, пов'язане з наявністю намулу, характерного для всього періоду від 1945 року до сьогодні.

То, з Вашої точки зору, біполярний компас більше не функціонує?

Коли сам працюєш як публіцист, бачиш, що таке мислення у дихотоміях знову посилилося. Однак якщо ми взагалі віримо в такі речі як вільне вираження думки, то мусимо вірити, звичайно, і в плюралізм та диференційовану аргументацію. І коли ми мусимо констатувати, що ті, хто домінує у суспільній думці, оперують максимально простими протиставленнями, тоді суспільна думка сама по собі як місце демократичної дискусії - у небезпеці.

Яку роль з огляду на це можуть відіграти західні ЗМІ - у тому числі DW - у цій кризовій для Європи ситуації? Наприклад, у Болгарії, країні, яка перебуває в ситуації конфлікту між, з одного боку, НАТО і ЄС, а іншого - Росією та Туреччиною?

Чого ми надзвичайно потребуємо - зараз більше, ніж будь-коли раніше - так це форумів, відкритих майданчиків для дискусії. Коли я спілкуюся з колегами з цих країн, я чую знову й знову, що існує пряма або непряма цензура, яка, звісно, обмежує можливості художньої творчості та взагалі можливість для висловлювання. Багато тем у цих країнах перетворюються на табу. Наприклад, у Росії повністю табуйованою стала тема комуністичного минулого, відбувається ренесанс націоналістичних фігур на кшталт Сталіна. У Туреччині також зовсім не відбувається критичного осмислення власної імперіалістичної історії. Це те, що можна побачити з болгарської точки зору. Нещодавно Ердоган навіть опублікував географічну карту "великої Туреччини", яка охоплює не лише Мосул, а й значні частини Європи. Це все проекції й націоналістичні амбіції, які дуже залежать від проголошеного історичного наративу. Оскільки в цій країні дедалі більше панує проголошений державою наратив, ЗМІ з іншим країн, звичайно, можуть підривати його підґрунтя.

Ілія Троянов (51 рік) - німецький письменник болгарського походження. Його родина 1971 року втекла з Болгарії до Німеччини, де отримала політичний притулок. Всесвітньовідомим Троянов став завдяки своєму роману "Збирач світів", опублікованому 2006 року.