Подарунок німців 750-літньому ювіляру

„Львів є дуже полінаціональним, і цей синтез національних культур зробив місто цікавим. Немає жодного іншого міста в Європі з таким розмаїттям культур. Це, можна сказати, такий собі мистецький зразок Європейського союзу”, -

так стверджує голова Благодійного фонду збереження історико-архітектурної спадщини Львова Андрій Салюк. Зразком такої полінаціональності, за його словами, є одна з найпривабливіших архітектурних пам’яток Львова – каплиця Боїмів, побудована на початку 17 століття. Судіть самі: замовником каплиці був угорець Георгій Боїм, будували поляки, художню галерею творив українець Матвій Домарацький, фрески та ікони на міді - італійські майстри, а різьблені скульптури на камені справа рук німецьких майстрів – Януша Шольца та Яна Пфістера.

Нині каплиця переживає не найкращі часи - вона потребує негайної реставрації, яку, як вважає Андрій Салюк, теж слід проводити спільно з європейськими спеціалістами. Приміром, німецькі фахівці з Гільдесгеймського університету вже провели фундаментальну експертизу стану архітектурної пам’ятки. Таке дослідження коштувало близько 15 тисяч доларів, німці ж провели його безкоштовно. Це - їхній подарунок 750-літньому Львову, каже Салюк. Водночас голова фонду збереження історико-архітектурної спадщини Львова проти того, щоб німці одноосібно виконували реставраційні роботи:

“Я не хочу, щоб лише німецькі спеціалісти це робили. Я хочу, щоб ці роботи проводили українські фахівці, але під контролем німецьких реставраторів. Не в образу вітчизняним спеціалістам сказано, але ми не маємо жодного майстра, який би пройшов докладний вишкіл з реставрації каменю”.

Дослідження, яке провели німецькі експерти, потребує практично кожна архітектурна пам’ятка Львова. Натомість проектанти дозволяють собі фарбувати фасади будинків у центральній частині міста, яка є спадщиною ЮНЕСКО, в найабсурдніші кольори, керуючись радше власними уподобаннями, а не міркуваннями щодо історичної первинності кольору, зауважує Салюк.

Ще минулоріч Львову на реставраційні роботи з держбюджету було виділено 50 мільйонів гривень. Щоправда, більшість експертів критично відгукуються про їхній розподіл. Кошти слід було насамперед скеровувати на експертизу стану пам’яток та на підвищення кваліфікації українських реставраторів, кажуть вони. Натомість міські чиновники й надалі намагаються проштовхнути до фінансування непріоритетні об’єкти, лобіюючи інтереси виконавців робіт, обурюється Салюк. Невдовзі місту мають перерахувати ще 50 мільйонів гривень, але щодо їхнього належного використання теж нема жодних гарантій. Водночас голова фонду зауважує, що 100 тисяч гривень для Львова – це крапля в морі:

“Щоб привести до ладу історичну забудову Львова треба близько двох мільярдів доларів. Для нашого бюджету – це захмарні суми. Мене дуже вразило, як рік тому в Китаї відкрили „Діснейленд”, куди було інвестовано 5 мільярдів доларів. Я думаю, що Львів вартує більшого. І шкода, що ми не маємо таких грошей.”

Інвестори, які приходять у місто, часто не на належному рівні виконують ремонтні роботи з пам’ятками. На свій власний розсуд переплановують приміщення, змінюють інтер’єр фасадів тощо. Проблема в тім, що об’єкти, які влада пропонує для інвестиційних проектів, не мають розробленої документації: що слід робити інвестору, що рекомендовано, а що категорично заборонено. Та й особливого контролю з боку влади за виконанням робіт не ведеться. На жаль, громада зазвичай про все дізнається вже постфактум.