СЄП, ПДС, Лівиця
30 березня 2009 р.
Грудень 1989 року. Німецько-німецький кордон вже місяць як відкрито. Мур впав, а разом із ним ціла політична система. Народні збори викреслюють із Конституції НДР безроздільне право на владу Об’єднаної соціалістичної партії Німеччини. Товариші соціалісти на екстреному з’їзді дискутують про майбутнє партії.
На порядку денному два варіанти: саморозпуск або ґрунтовне оновлення. Товариші вирішують оновитися – вносяться зміни у програму, міняється назва. Справа Маркса і Енгельса продовжується під назвою Партія демократичного соціалізму. Але ентузіазму мало: з 4000 апаратних співробітників залишаються 200.
Суто східна партія?
Після зникнення НДР минуло два десятиліття. Сьогодні партія, яка тепер уже називається «Ліва» (Die Linke), має свою фракцію у Бундестазі, на минулих виборах посівши четверте місце після ХДС/ХСС, СДПН і ВДП. На Сході Німеччини вона успішно змагається із християнськими демократами, подекуди навіть випереджаючи конкурентів із лівого спектру – соціал-демократів. Абсолютний успіх. Депресія початку 90-их, здається, забута. «По-суті з нічого, після парламентського забуття знову виринула партія, яка впевнено набирає десять відсотків голосів по всій Німеччині. Це дійсно незвичне явище», - констатує політолог Тім Шпір з університету Ґеттінґена.
Більшість оглядачів наприкінці 90-их вже поховали лівих. Після об’єднання Німеччини Партії демократичного соціалізму кілька разів поспіль не вдавалося потрапити до Бундестагу за партійними списками. На Сході ПДС набирала до десяти відсотків, але у перерахунку на цілу Німеччину цього виявлялося недостатньо для подолання прохідного бар’єру. Політологи прогнозували, що поступове підвищення рівня життя у східних землях зведе кількість прихильників НДРівського соціалізму нанівець.
«Блискавичне відродження»
Виявилося, однак, що лівих поховали зарано. Якщо 1990 року ПДС, приміром, на виборах до Ландтагу Тюрінгії набрала близько десяти відсотків голосів виборців, то вже за чотири роки – майже на сім відсотків більше. Зрештою, 2004 року ліві отримують уже 26 відсотків. Це вже забагато, аби списувати успіхи Лівої партії на симпатії виключно протестного електорату. Починаючи з 1998 року, ліві знову при владі у деяких східних землях. З 2001 року у Берліні править так звана «червоно-червона коаліція» у складі соціал-демократів і лівих. Шпір називає це «блискавичним відродженням».
Але повернення до влади, зокрема, у Берліні вже за кілька років перетворюється на головний біль. Через відсутність чіткої, життєздатної програми ліві потерпають під тягарем політичної відповідальності і втрачають на Сході подекуди до двадцяти відсотків прихильників. У цій ситуації ліві роблять «хід конем» - ПДС зливається із політичним об’єднанням «Виборча альтернатива «робота і соціальна справедливість». Цей конгломерат із зневірених профспілчан і невдоволених колишніх соціал-демократів саме набирає обертів у Західній Німеччині. Обидві партії об’єднуються під гаслами «демократичного соціалізму» і утворюють «Лівицю» (Ліву партію).
Вкорінення на Заході
У Бремені 2007 року «Лівиці» вперше вдається пробитися до Ландтагу західнонімецької землі. Відтоді чи не кожні вибори стають успіхом лівих – вони вже представлені у земельних парламентах Гессена і Нижньої Саксонії. Ця партія як жодна інша навчилася відчувати настрої виборців – такий висновок політолога Тіма Шпіра. Тематику соціальної справедливості «Лівиця» нині використовує значно ефективніше за досвідчених конкурентів – Соціал-демократичну партію.
Чим більшим стає успіх лівих, тим гострішими стають суперечки навколо старих-нових соціалістів. Консерватори і ліберали у передвиборчих виступах дедалі голосніше застерігають від «комуністичної загрози». Але й вони мусять визнати – чотирипартійна політична система Німеччини поступово перетворюється на п’ятипартійну. Без відповіді, однак, залишається питання «чого хочуть ліві»? Вони й самі цього поки не знають. Принаймні, повноцінної партійної програми у них немає. А деякі виборчі гасла суперечать одне одному: і ринкову економіку вони визнають, і капіталізм хочуть побороти.