Проблеми українських трудових мігрантів

Як діятиме програма переселень до Херсонської області, хто її фінасуватиме, і наскільки вона може бути доцільною з”ясовувала на місці наша кореспондентка Лілія Гришко:

В Херсонській області на одну людину припадає 42 квм незайнятої площі. В Україні це 7 регіон, де щільність населення найнижча. В основному люди живуть у селах, де умови не найкращі: господарства занедбані, соціальна інфраструктура зруйнована. У деяких селах області роками не має питної води, про інші блага цивілізації годі й говорити. Люди виїжджають з таких населених пунктів, оскільки не бачать перспективи. Житель села Геройське Голопристанського району Олексій Мітяєв розповідає, що раніше село процвітало, там мешкало біля трьох тисяч селян. Нині залишилось трохи більше 700 мешканців, переважно – літні люди. Говорить Мітяєв:

«У нас всі села вимирають. Люди не хочуть працювати і мало людей, одні старі залишились. «Сiльпром» - організація стоїть, «Лісгосп» також розвалюється. Рибалки тільки більш-менш… Зарплата мінімальна 250-280 грн., і цих не дають. Молодь виїжджає. Одні літні люди залишились»

Голова Херсонської облдержадміністрації Борис Сіленков констатує, що останнім часом в регіоні посилилися міграційні процеси. Люди переселяються до обласного центру, до курортних міст Генічеська, Каховки, Складовська та економічно-розвинених районів. Все більше стає «мертвих» сіл. Розповідає Сіленков:

«У нас іде вимирання сіл. Область втратила і за рахунок природного скорочення і за рахунок міграційних процесів майже 32 тис. населення. І при такому природному скороченні , для влади є розуміння, якщо за декілька років мі не створимо і не знайдемо партнерів і сюди не прийдуть інвестиції, то питання окремих сіл і районів стане проблемою влади номер один»

Борис Сіленков занепокоєний тим, що міграція з області останнім часом прогресує. Якщо за весь 2004 рік з Херсонської області виїхало 11,5 тис. мешканців, з них 5,5 тис. сільських жителів, то за п’ять місяців поточного року свої домівки покинули вже 32 тис. селян. Вихід із ситуації чильник Херсонської області бачить у підвищенні рівня життя сільських мешканців та переселення на територію області мешканців Західних регіонів України, оскільки, за словами Бориса Сіленкова, Херсонщина має достатній потенціал, аби забезпечити роботою сотень тисяч заробітчан із Західних регіонів. Для цього на Херсонщині створюватимуть невеликі переселенські містечка та селища, - стверджує Борис Сіленков. Він підкреслив, що в регіоні є родюча земля, яку треба обробляти, але не достатньо робочої сили:

«У нас є хороші транспортні розв’язки, унікальна водна артерія, прекрасні землі, щоб люди могли отримати роботу, обробляти і працювати на землі. Тому що питання зайнятості в тій частині України дуже складний.»

Херсонці до такої ініціативи ставляться неоднозначно, оскільки за даними Херсонського обласного центру зайнятості в області зареєстровано 57,5 тис. населення. З них 53% - сільські жителі.

Максимум, що сьогодні Херсонщина може запропонувати переселенцям, це сезонні сільгоспроботи, стверджує заступник директора Херсонського обласного центру зайнятості Лариса Слесаренко. Вона згадує, що років 6 тому, коли сільгосппідприємства області були ще на плаву, трудова міграція Херсонщині складала 60%. Працювати сюди люди приїжджали в основному з західних регіонів України. Зараз ситуація кардинально змінилась, констатує Лариса Слесаренко:

«Переселення воно було і є, тобто це трудова міграція. Це для того. Що б зменшити сільське безробіття. Я не говорю, що тільки це наші. Є люди із західних регіонів. Ми постійно збираємо цю потребу, працюємо з центрами зайнятості з Західної України. Але пріоритет зараз віддається нашому населенню. Якщо у мене на обліку в центрі зайнятості стоять сільські люди і є заявки з Західної України, то природно, що я влаштую на роботу наших, місцевих. Що стосується Західної України, якщо це буде прийнято якимось законом, декларацією, то безумовно, будуть створюватися нові робочі місця для зайнятості людей, які будуть переселяться з Західної України».

Програма «Переселення на територію Херсонщини мешканців Західних регіонів України» матиме статус державної, з відповідним фінансуванням, запевняє голова Херсонської облдержадміністрації Борис Сіленков. З такою пропозицією він вже звернувся до керівництва країни. Проект вже має підтримку Уряду, констатує чильник Херсонської області.

А чи готові мешканці західноукраїнських областей податися на сільськогосподарські заробітки до Херсонщини? Про це слухайте в репортажі Галини Стадник зі Львова:

Ще кілька років тому трудова міграція галичан, на сезонні роботи у південні та східні регіони України, носила масовий характер. Зараз ситуація кардинально змінюється, каже керівник управління сільського господарства Львівської області Іван Стефанишин. В силу впровадження нових технологій в аграрних секторах та змін в структурах колишніх колгоспів, потреба у некваліфікованій робочій силі поступово зникає. Офіційно за минулий рік на сезонні роботи в межах України виїхало близько тисячі львівських селян, не офіційно ця цифра більша щонайменше вдесятеро. Поменшало запрошень на роботу від адміністрацій інших областей, та й мешканці регіону переорієнтувалися на значно більші заробітки – за кордоном, скажімо, у сусідню Польщу, додає Стефанишин. Втім, закордон більше їдуть молоді люди. На роботу в межах України частіше мігрують особи, яким поза сорок п’ять років, котрі не мають постійної роботи, і фактично виживають завдяки сезонним підробіткам. Переважно це люди з гірських районів області, де не розвинуте сільське господарство, де є надлишок робочої сили, а трудових місць немає. Говорить керівник відділу сприяння працевлаштування Львівського обласного центру зайнятості Оксана Іванчук:

”Наші люди роз’їжджаються у різні області: Вінницьку, Миколаївську, Херсонську, Одеську. Зазвичай на збір помідорів, баштанних культур, соняшника, винограду. Як провило громадяни мають стосунки, які склалися упродовж багатьох років, і не користуються послугами центру зайнятості. Є сформовані бригади, які живуть тими сезонними роботами. Це колишні працівники колгоспів”.

Переважно цю низькокваліфіковану, водночас, важку фізичну роботу виконують жінки. Зазвичай оплата праці відбувається бартером: овочами, цукром, зерном, залежно, де працювали найманці, рідше грошима. Часто механізм оплати бартером не виправдовується, людей попросту обдурюють, - каже Іван Стефанишин:

”З цим бартером ми мали дуже багато проблем. Бо є невиконання договірних умов у тих областях, де працювали люди, вони звертаються зі скаргами до уряду про нерозрахунки. Ми можемо лише звернутися до адміністрації тої області, де є порушення. Хоча це суто приватна справа про невиконання договірних зобов’язань. Такі випадки нерозрахунків почастішали, у повній мірі передбачених угодою”.

Нерідко причиною не розрахунку є не грамотно складена угода. Втім, селяни не мають практики звернень до суду, каже Стефанишин, вони радше схильні писати скарги. Хоча в обласному бюджеті на судові компенсації передбачено чималі кошти. Ще гірша ситуація з тими, які їдуть і працюють без трудових угод. А таких більшість. Ніхто не несе відповідальності за їхній стан здоров’я, оплату праці, техніку безпеки, тощо. Говорить Оксана Іванчук: ”Мають місце випадки, що люди живуть серед поля, без жодних умов для приживання, ніхто їх не забезпечує гарячим харчуванням. Якщо відбувається все не офіційно, працедавець може над ними знущатися, вони потрапляють у рабство. З особами, які їдуть офіційно, проблем майже немає.” Львівщина також хоче відродити практику сезонних робіт, так званих студентських загонів. Колись студенти вищих навчальних закладів, переважно технічних вузів, каже Стефанишин, під час літніх канікул, їздили на польові роботи і отримували за це чималі гроші. І зараз знайдеться чимало охочих, переконаний він. Зрештою, далеко ходити не треба, трудова міграція присутня і в межах самої Львівської області. Сотні людей з тих же ж гірських районів пропонують свою фізичну допомогу низинним районам області, де сільське господарство більш розвинуте.

Більшість мешканців Західної України все ж у пошуках роботи надають перевагу країнам Європейського Союзу. Хоча й і з трудовою міграцією на Захід не все так просто. Візьмемо для прикладу Німеччину. Серед тих, хто у 2003 році легально сюди перселився, було понад 20 тисяч громадян України - в перважній більшості німецького та єврейського походження. Про наявні можливості їхньої інтеграції розповідає Дмитро Ремественський:

З початку року у Німеччині діє новий ”Закон про в”їзд”. Не зважаючи на суперчливі чутки в емігарнтських колах, про зміни до закону наразі не йдеться. Стверджує депутат Бундестаґу від правлячої більшості Олена Гофман.

Я вважаю, що наш уряд, якщо ми матимо можливість його сформувати після дострокових виборів, не буде займатися змінами цього законодавства. Що буде робити уряд, якщо його сформують християнські демократи, я не можу сказати. Але я не думаю, що саме цей закон буде першочерговою справою цього уряду.

Походження чутків про зміни законодавства пояснює експерт з питань міграції Бернд Кнопф:

Це тільки пердвиборчі трюки. Закон діє тільк- но декілька місяців. Його ухвалено всіма парламентськими фракціями, у тому числі блоком ХДС/ ХСС. В законі немає якихось нових обмежень щодо в”їзду. Якщо комусь заманеться його змінити відповідно до вузькорегіональних інтересів, то нехай спочатку спробує.

Втім, головне для людини, котра за власним бажанням перселилася до іншої країни, це якнайшвидше інтегруватися і розпочати нове життя. А вдається це не всім і на це є багато причин. Прблеми залишаються, хоча кількість переселенців значно зменшується. Говорить депутат Бундестаґу пані Гофман.

Не приживаються не тільки тому, що опинилися у капіталістичній системі, але й тому, що тут в суспільства інші характер, традиції та, звісно, мова. Але я маю сказати, що труднощі відчувають не тільки ті, хто приїхав нещодавно, але й справжнісенькі німці з колишньої НДР. Доводиться боротися, нести більшу відповідальність за себе, бо держава цього не робить. До того ж здається, що у тих місцях, звідки приїздять люди, існує таке собі рожеве враження, що тут можна не працювати і отримувати соціальну допомогу, а про те, що допомоги вистачає на хліб та воду, часто-густо забувають.

За даними федеральної служби зайнятості рівень безробіття у нових німецьких землях у двічи перевищує середньонімецький показник. Друга проблема – відсутність в перважної більшості переселенців знання німецької мови. Говорить співробітниця організації опіки емігрантів з саксонського міста Хемніца Наталя Шавріна.

Я маю сказати, що практично 90 відсотків імігрантів приїздять без якихось, навіть базових знань мови, що надзвичайно заважає процесу інтеграції.

З іншого боку, багаторічна практика надання всіляких послуг з навчання та перенавчання з боку німецьких установ виявилася малоефективною. Йдеться не тільки про літніх людей, котрі за визначенням не можуть працювати, але й про досить молодих, котрі швидко відмовляються від боротьби, втрачають початкові знання мови та колишню, або отриману кваліфікацію і залишаються у вузькому російськомовному колі людей, послуг, газет та телебачення, адже соціальний мінімум такий, що від голоду не помреш. Мабуть тому на тлі загальнонімецьких економічних проблем та критики реформи ринку праці скорочуються програми, які мали б сприяти пожвавленню інтеграції. Говорить Наталя Шавріна.

Служба зайнятості, принамні, та, що знаходиться у Хемніці, нині практично не надає фінансової підтримки для перенавчання, чи підвищення кваліфікації. Все надзвичайно складно і є найбільшим недоліком процесу інтеграції.

За словами пані Шавріної, основним мотивом перїзду є турбота про майбутнє дітей. Принаймні, про це чутно найчастіше.

На жаль, життя демонструє, що діти, котрих привозять до Німеччини, не завжди знають про наміри своїх батьків і не завжди взмозі їх реалізувати. Тобто дитячої мотивації недостатньо, тому в них починаються проблеми. Хоча гасло залишається незмінним: ”Ми приїхали сюди заради наших дітей”.

Втім, Німеччина є країною стабільного законодавства, розвинутої демократії та потужної економіки, але водночас ні в якому разі не примара вічного раю на землі. Тому, вважає пані Шавріна

Потрібні наполеглива праця та неабиякі зусилля, спрямовані на те, щоб відчути себе нарешті громадянином цього нового суспільства.

Галинa Стадник, Лілія Гришко, Дмитро Ремественський