„Прохачем до Москви”

Німецьке видання Süddeutsche Zeitung друкує на своїх сторінках коментар, присвячений останнім подіям в Україні. Автори, зокрема, зазначають, що останнім часом Київ зблизився з Москвою. До того ж, пише Süddeutsche Zeitung, Кремль використовує економічні важелі, щоб тиснути на Україну. У статті „Прохачем до Москви” видання робить спробу проаналізувати теперішні відносини Києва та Москви:

У керівництві в Києві давно відомо: коли грянуть перші морози, вже буде пізно. Якщо до того моменту не підготуються до зими, настане нова урядова криза. Люди вийдуть на вулицю, оскільки знову мерзнути вони не бажають, як 14 років тому взимку після розвалу Радянського Союзу. Тож, новий глава уряду Юрій Єхануров полетів до Москви, щоб виторгувати нові угоди про поставки газу та нафти. Втім, у Москві його примусили спершу зачекати, запевняючи в „інтенсифікації” діалогу, -

пише Süddeutsche Zeitung і продовжує:

Вочевидь, Кремль бажає вдосталь насолодитися тим, що український президент Віктор Ющенко надсилає посланця до Москви, щоб просити. Оскільки його спроби отримати газ та нафту в колишніх радянських республіках Середньої Азії провалилися. Москва вказала тамтешнім правителям, що буде розглядати їхній енергетичний союз з Україною, як недружній вчинок.

Далі Süddeutsche Zeitung розглядає можливості за допомогою яких Москва може тиснути на Київ, і робить такий висновок:

Майже одночасно з Єхануровим – людиною Ющенка –з представниками Кремля зустрілася і Юлія Тимошенко, яку незадовго перед тим вигнали з кабінету керівника уряду. Ющенко зазначив, що в Москви є багато можливостей впливати на політику України. Таким чином спроби Києва позбавитися залежності Москви провалилися, тому що країну щоразу, прикрутивши кран на нафтовій трубі, можна поставити на коліна. Це такий собі удар у відповідь для сотень тисяч українців, які минулої зими вийшли на вулиці, тому що хотіли „в Європу”. Європа ж повернулася до них спиною.

Про Європу та її розширення пишуть багато європейських видань. Кілька з них приділяють увагу тому, що міністри закордонних справ країн ЄС на засіданні в Люксембурзі нарешті вирішили розпочати переговори про вступ до ЄС з Хорватією. Угорська газета Nepszabadsag зазначає, що від переговорів з Хорватією може отримати зиск і Сербія:

Тут ідеться передусім про те, щоб зменшити політичні збитки. Політику ЄС, і це очевидно, не вдається проводити так, як належало б. Або хорвати не налякалися підвищеного тону, яким до них зверталися протягом останніх шести місяців (через Гаазький трибунал), або ж вони насправді не знають, де переховується обвинувачуваний у військових злочинах хорватський генерал Анте Готовіна. Але якщо Хорватія щось отримає, перепаде й Сербії.

Бельгійська газета Le Soir пише про причини того, що Брюссель вирішив продовжити діалог із Загребом:

Втручання Карли дель Понте було вирішальним. Прокурор Гаазького трибуналу переконала європейців, що хорвати співпрацюють з установою. Іншими словами: наблизила вступ Хорватії до організації. Це було також бажанням австрійців.

Белградська газета Politika пише про те, що ЄС пообіцяв розпочати перегори із Сербією та Чорногорією про асоційоване членство. Видання зазначає, що до кінцевого результату дістатися не так то легко:

Шлагбаум відкрили. До „клубу” можна потрапити, запевняючи у готовності поважати його правила. Але щоб змогти там залишитися надовго, слід до останнього визнати правила „спільного дому” та чинити відповідно до них. Це буде нудна та важка праця. Йдеться про повну перебудову держави та сербського суспільства за стандартами, що існують. Але сьогодні ніхто не може передбачити, коли цей процес повністю завершиться.

Французька Le Monde зазначає, що саме тепер ЄС подбати про те, щоб антиєвропейські настрої більше не домінували на континенті. Адже, згідно з останніми опитуваннями, мешканці багатьох держав ЄС скептично ставляться до розширення організації:

Практично, все сьогодні потрібно відбудовувати заново. Це стосується відновлення довіри щодо розширення Європи та того, наскільки Європейському союзові вдасться запропонувати членам ЄС спільний проект та переконати громадян у тому, що це й у ХХІ столітті залишиться головною умовою для співіснування в добробуті. Політики Європи мають усвідомити свою історичну відповідальність та одразу взятися до цієї найнагальнішої роботи. Це стосується також французів, які завжди дуже швидко поспішають приписувати свою слабкість Брюсселю.