Півстоліття тому ФРН стала суверенною державою

Побудова нової Німеччини на руїнах так званого "Третього рейху" тривала довгих десять років. Через незгоду між переможцями на європейській мапі з"явилося одразу дві німецьких держави. Проте випробування часом пройшла лише Федеративна Республіка Німеччина, яка і є сьогодні єдиною державою німців. Лише 50 років тому ФРН стала самостійною, хоча заснована республіка була ще 1949 року, із прийняттям нової Конституції. Того ж року було обрано і першого федерального канцлера – Конрада Аденауера. Про етапи становлення новоствореної республіки розповідає науковий співробітник фундації "Будинок-музей Аденауера" Бенедикт Праксенталер:

”Робота над Основним законом провадилася під пильним контролем трьох західних союзників, тобто Сполучених Штатів Америки, Великобританнії та Франції. Навіть після прийняття Конституції ФРН, країна лишалася у значній залежності від союзників. Напередодні формування першого федерального уряду у вересні 1949-го року вони затвердили так званий "Окупаційний Статут", який чітко давав зрозуміти, що справжніми господарями Західної Німеччини безумовно були три західні союзники".

Окупаційний статут передбачав, що жоден федеральний закон не міг набрати чинності, якщо представники трьох союзніків, так звані ”високі комісари”, його не ухвалили. Комісари навіть мали право з власної ініціативи прийняти закон без погодження з Бундестагом. Щоправда, вони з цього права жодного разу не скористалися, зауважує Бенедикт Праксенталер. Історик відзначає, що у цій ситуації західнонімецькі політики прагнули якнайшвидше полегшити окупаційний режим. Проте погляди на те, як це можна зробити, дуже різнилися:

"Соціал-демократи вимагали відразу повного скасування всіх обмежень суверенітету Федеративної Республіки. Їхнім аргументом було те, що ФРН була не менш демократичною, ніж інші західні держави. В свою чергу, лідер християнських демократів канцлер Аденауер вважав, що надбання сувереніту може бути тільки поступовим. Він розумів, що навіть думка про суверенну німецьку державу викликала великий жах серед громадян сусідних держав, які тільки чотири роки тому стали жертвами агресії так званого "Третього рейху".

На пошук нового статусу німецької держави у Європі впливали і події у світі. В червні 1950 року комуністична Північна Корея, очевидно, не без підтримки Радянського Союзу напала на південну частину півострова. Бенедикт Праксенталер відзначає, що в цій ситуації політики в західноєвропейських країнах і в США бачили паралелі з розділеною Німеччиною і боялися комуністичної агресії в центрі Європи:

"Політики хотіли підсилення обороноздатності західного блоку та дійшли висновку, що для цього потрібні й німецькі солдати. В цей момент Аденауер побачив свій шанс: він пов"язав питання участі західнонімецьких солдатів у військовому блоці з питанням надання суверенітету молодій Федеративній Республіці. Він наголосив, що його уряд не буде давати своїх молодих чоловіків якомусь “іноземному легіонові”. Аденауер заявив, що залучення німецьких сил до спільного контингенту західних союзників можливе лише на умовах рівноправності".

Проте, 1950 року ідея створення самостійної німецької армії ще не мала шансу на реалізацію, оскільки сусіди боялися нового Вермахту. З огляду на ці обставини, Франція запропонувала створення спільної європейської армії з окремими національними контингентами і спільним європейським командуванням. Цю ідею у Бонні прийняли схвально, розповідає Бенедикт Праксенталер:

"Аденауер одразу пристав на цю пропозицію, при тому в переговорах він надавав особливого значення питанню рівноправної участі ФРН у новоствореній організації. В травні 1952 року в Парижі був підписаний договір про ”Європейський оборонний союз”. Проте згодом самі французи передумали і в серпні 1954 року французький парламент провалив ратифікацію. Аденауер цим був дуже розчарований, він підтримав проект заради суверентіту, а також як переконаний прихильник европейської інтеграції".

Отже, ідею Європейського оборонного союзу реалізувати не вдалося, проте вже скоро Федеративна Республіка Німеччина вступила до НАТО. Погодившись на вступ до цієї організації, ФРН отримала суверенітет. Відповідні договори набрали чинності 5 травня 1955 року, коли був скасований Окупаційний статут. Найбільш промовистою ознакою нового стану речей, як зазначає Бенедикт Праксенталер, був той факт, що три високих комісари водночас перетворилися на звичайних послів.