„Підтримувати, але й вимагати”: інтеграція іммігрантів у Німеччині

Близько 14 мільйонів людей, які тривалий час живуть у Німеччині, мають закордонне коріння. На сьогодні у кожної четвертої дитини, яка народжується у ФРН, батько або мати є іноземцями. При цьому лише влітку минулого року, під час так званого „інтеграційного саміту” у відомстві канцлера іммігранти в Німеччині нарешті чітко почули від влади, що вони не зайві в країні. „Ми хочемо, щоб ви почувалися у нас, як вдома” – так дослівно сформувала бачення інтеграційної проблеми канцлер Анґела Меркель. Як виглядали справи до останнього часу, пояснює Дітер Віфельспютц, речник з питань внутрішньої політики правлячої Соціал-демократичної партії Німеччини:

„Мені здається, що впродовж багатьох років ми нехтували темою інтеграції. Пізніше ж ми її просто недооцінили”.

Дуже довго політики й звичайні громадяни в Німеччині не визнавали свою країну як таку, до якої іммігрують. Відповідно не було й чіткої політики на підтримку кращої інтеграції іммігрантів у німецьке суспільство.

Нове імміграційне законодавство

Початком змін на краще експерти схильні вважати вступ у дію на початку 2005 року нового імміграційного законодавства. За ним було спрощено вкрай забюрократизовану практику видачі статусів на перебування в країні й дозволів на роботу.

Докорінно новим є й право для іноземних студентів залишатися в Німеччині після закінчення навчання, якщо вони знаходять роботу за своїм фахом. Перевагу мають передусім фахівці з інформатики та інженери, яких вкрай бракує у ФРН.

Знову ж таки вперше у законі зафіксовано право іммігрантів брати участь у так званих „інтеграційних курсах”. Ті, хто їх закінчує, можуть уже через сім, замість восьми років, починати процедуру отримання німецького громадянства. На такі „інтеграційні курси” лише минулого року уряд Німеччини витратив 141 мільйон євро.

Краща інтеграція - справа й самих іммігрантів

Міністр внутрішніх справ Німеччини Вольфґанґ Шойбле вважає, що до справи кращої інтеграції мають зробити свій внесок передусім самі іммігранти:

„Успішна інтеграція не відбувається випадково чи сама по собі. Вона вимагає насамперед і від іммігрантів намагання краще пристосуватися до нового середовища. Саме тому ми, як держава мали б діяти в цьому питанні за принципом „підтримувати, але й вимагати”. Тобто: хто хоче довго жити в Німеччині, хто хоче, щоб тут жили його нащадки, має бути готовий до того, щоб допомагати в справі власної інтеграції. Хто ж постійно противиться тому, щоб, приміром, вивчати німецьку мову, має рахуватися у крайньому випадку навіть із санкціями”.

Під санкціями міністр Шойбле розуміє грошові штрафи для тих іммігрантів, хто нехтує курсами німецької мови. В такий спосіб він відстоює жорстку позицію своєї партії – Християнсько-демократичного союзу, який виступає навіть і за те, щоб видворяти з країни тих, хто не хоче інтегруватися в німецьке суспільство. Втім, німецькі соціал-демократи такі кардинальні заходи відхиляють. Натомість, особливо з огляду на іммігрантів з мусульманських країн, лунають вимоги про поліпшення їхніх шансів на ринку праці ФРН та поліпшення рівноправ’я між чоловіками й жінками в іммігрантських родинах. На останньому наголошує і Марія Бьомер, уповноважена німецького уряду з питань інтеграції:

„Є цінності, про які неможливо сперечатися. Ми робимо ставку на те, що ті, хто хочуть надовго жити й працювати в нашій країні, переймуть ці цінності”.

Особливі акценти, як вже зазначалося, тема інтеграції іммігрантів у німецьке суспільство отримала після того, як улітку минулого року за ініціативою канцлера Анґели Меркель вперше відбувся „інтеграційний саміт”. Приблизно третина з 90 його учасників були мігрантами, причому представниками різних суспільних прошарків.

До середини цього року буде розроблено Національний план інтеграції. Очікується, що саме в ньому нарешті будуть об’єднані й конкретизовані цілі, заходи та методи досягнення кращих результатів у справі інтеграції іммігрантів у німецьке суспільство.