Режисер: Чи варто йти на війну, кожен відповість для себе
11 червня 2017 р.
На 33-му Міжнародному фестивалі короткометражних фільмів, що триває у Гамбурзі, 7 червня відбулася прем'єра документальної стрічки "Остання плівка" про українського добровольця, який збирається на війну на Донбасі. Фільм зняли француз Сіпріян Клеман-Дельма та українець Ігор Косенко. У короткометражці 88-річний ветеран Другої світової війни, дід Анатолій знімає на камеру, як його 18-річний онук Артем збирається вирушити на схід України. Співрежисер стрічки Ігор Косенко розповів DW про героїв стрічки та свої подальші плани.
DW: Чому ви взялися за цю тему?
Цей проект триває вже чотири роки. Ми почали знімати Артема у 2013 році, і це був геть інший проект про ядерну зброю. Цей фільм ми знімали у Вінниці і зустріли там хлопця, якому було 15 років. Він бігав по лісу, стріляв з пейнтбольної зброї, вони з друзями називали себе "сталкерами". Втім, на цей проект нам не вдалося знайти фінансування, і ми його припинили. Але через кілька місяців почався Євромайдан, потім війна. Тому ми вирішили зняти фільм про Артема. Ми йому зателефонували, і він розповів, що збирається їхати в Маріуполь, на війну. Ми відзняли багато матеріалу, але гроші німецький фонд нам дав на короткометражний фільм, тому ми змонтували короткометражку.
Чому ви назвали фільм "Остання плівка"?
Дідусь Анатолій знімає все, що відбувається з Артемом, на свою власну маленьку камеру, і нам це дуже сподобалося. Можна було грати кадрами, що зняті професійною камерою, та тими, що знімає дідусь. Коли ж ми думали, як назвати фільм, ця назва сама собою з'явилася.
Чи випадково вийшло, що ваш головний герой Артем, який йде добровольцем на війну, народився у Росії? Ви навмисно шукали такого героя?
Коли ми зустріли Артема в 2013 році, він казав, що йому подобається військова тематика. Ми не знали, що він народився в Росії, аж доки не поїхали влітку 2016 року на зйомки. Але в короткометражці цієї інформації немає, вона буде у повнометражному фільмі.
Після перегляду трейлера складається враження, що дідусеві шкода відпускати онука в АТО. І чим далі, тим більше дідусь непокоїться за нього.
Коли ми вперше їх знімали, Артемові було 15 років, і дідусь його вчив, як стріляти. І це було цікаво як йому, так і хлопцю. Але як почалася війна, дідусь побачив, що хлопцеві 18 років, він ще нічого не бачив. А дідусь знає, що таке війна, там гинуть люди, - він розуміє, що хлопець ще дуже молодий, щоб іти воювати.
Ваш фільм дає відповідь, чи варто іти на війну?
Ми не відповідаємо, ми більше ставимо ці питання. І вже кожен відповість для себе. Тобто є війна, і треба комусь іти, і це логічно. Але з іншого боку - це хлопці, яким 18-20 років. Вони ще нічого не бачили. І вони йдуть - і не знають, чого очікувати. Ці юнаки гралися, бачили всі фільми, де стріляють і де все круто, але війна - це зовсім інакше.
Ви плануєте зняти ще й широкоформатну версію цього фільму?
Зараз ми шукаємо фінансування. Як знайдемо, треба буде змонтувати повнометражний фільм та зробити постпродакшн. Ми зробили короткометражку, щоб брати участь у фестивалях, щоб про фільм знали, а потім плануємо змонтувати повну версію. Матеріалу нам не бракує.
Як і коли в Україні можна буде побачити цей фільм?
Ми подалися на кінофестиваль "Молодість". Якщо нас візьмуть, то можна буде подивитися на цьому фестивалі (21-29 жовтня 2017 року, - Ред.). Або треба буде зачекати рік-два. Ми не можемо викласти фільм онлайн, тому що потім його не братимуть фестивалі. Після того, як фільм пройде фестивальний етап, ми його викладемо в інтернет.