Різдво у взуттєвій коробці
8 січня 2006 р.
Поруч за столами кілька жінок перевіряють, що лежить у пакунках: іноді докладають щось іще, а деякі речі виймають. «Добровільні помічниці, які приходять до нас уперше, повинні запам’ятати нескладний віршик», - каже Естер Хаєр, співробітниця евангелічної доброчинної організації «Подарунки надії»:
«Щось, з чим можна засинати. Щось, чим можна поласувати. Щось, з чим граються, й щось, чим умиваються»... Ось таке просте правило. Ця коробка наприклад, уже готова. Бачите, тут лежать плюшевий ведмедик, крейда для малювання, кольорові олівці, блокнот, теплі рукавички, шарфик, шапочка, карамельки та зубна паста. І ще – різдвяна листівка. «Любий незнайомий хлопче!», - пише сорокарічна блондинка, яка всміхається з фотокартки. Це подарунок від неї. Діти дуже люблять, коли хтось звертається до них особисто.»
Швидше за все цю листівку отримав якийсь хлопчик у Пакистані. 2005-го до цієї країни було відправлено більшість пакунків. У попередні роки їм раділи сироти в Білорусі та Південноафриканській Республіці, Румунії, Таїланді, Косові... Ідея надсилати дітям на Різдво взуттєві коробки з подарунками народилася в Великобританії. Коли 10 років тому в Німеччині теж вирішили запровадити цю акцію, до єдиного тоді збірного пункту в Берліні надійшли 1600 прикрашених коробок. Торік, уже до центрального берлінського сховища, – 400 тисяч з майже семисот філій. Щоб усі пакунки якнайшвидше потрапили до адресатів, жінки за конвеєром стежать за дотриманням митних правил. Так, у деякі країни заборонено відправляти іграшкову зброю, в другі – солодощі, в треті – речі, що були в ужитку. «І ще ми сортуємо вміст за віком та статтю», - розповідає одна з помічниць:
«На коробці позначено: «Дівчинка. Від двох до чотирьох років» або «Хлопчик. 10-14 років». Це дуже важливо. Уявіть собі розчарування, коли якийсь підліток отримає ведмедика чи дерев’яну пірамідку!»
Щороку дедалі більше громадян приносять на збірні пункти різдвяні взуттєві коробки. «Звісно, переказати гроші на рахунок якоїсь доброчинної організації набагато простіше, ніж піти купити іграшки, потім наклеїти на пакунок картинки, написати листівку. Але такі пожертви роблять не заради галочки. Люди вкладають у них частину своєї душі,» - каже директор «Подарунків надії» Кристоф фон Моль. Він категорично не згоден з тими, хто стверджує, нібито одноразові акції зрештою травмують дітей, бо в них виникають марні сподівання:
«Різдво у взуттєвій коробці» – це ж не єдиний проект, яким ми опікуємося! Хто ж заперечує, що допомога повинна бути довгострокова. Але всі ми колись були дітьми й пам’ятаємо, що Різдво без подарунка – це не свято. Якщо ми не можемо змінити цей світ на краще, то нехай хоч в День народження Христа якомога більше дітлахів на планеті будуть щасливі.»
Жінка за конвеєром: «Радість дітей, які отримають цей подарунок. Сироти, яким нічого не дарують на їхній День народження. Коли я пакую взуттєві коробки, я думаю лише про це. Я бачу очі цих дітей. І я весь час молюся. За кожного з них окремо...»