Свобода слова по-білоруськи: журналістика у резервації

Про те, як сьогодні виглядає ситуація у Білорусі, які умови для роботи журналістів, Deutsche Welle спитала у Андрія Бастунця – одного з керівників Білоруської асоціації журналістів.

Deutsche Welle: Пане Бастунець, що це означає на практиці – бути на 151-ій позиції у рейтингу свободи слова?

Андрій Бастунець: Ситуація у Білорусі відрізняється від української у гірший бік. Її дуже влучно охарактеризували «Репортери без кордонів»: ситуація «стабільно невтішна». У нас вибудувана міцна вертикаль державних ЗМІ – починаючи з національного, закінчуючи районним рівнем. Телебачення все під контролем влади. З більш як тисячі зареєстрованих друкованих видань незалежними можна назвати не більше тридцяти. Причому половину цих видань вже викинуто з мереж продажу. Тобто, на щастя, білоруська журналістика існує, однак існує вона у резервації, а також у віртуальному просторі, який залишається відносно вільним.

DW: Коли Ви говорите про резервацію, Ви маєте на увазі інтернет-простір?

А.Б. Інтернет-журналістика розвивається швидкими темпами. Утім, торік було ухвалено декілька нормативних актів, спрямованих на жорстке регулювання інтернет-простору. Їхнє порушення може нести за собою як адміністративну, так і кримінальну відповідальність. Приміром, в інтернет-кафе потрапити без паспорта вже неможливо. Ведуться журнали обліку відвідування інтернет-ресурсів, правоохоронні органи можуть витребувати облікові записи з модемів. Запроваджуються «чорні списки» інтернет-сторінок, які неможливо відвідувати з комп’ютерів, розміщених у державних установах. Частково цей список обмежує і доступ з інших комп’ютерів. Тим не менше, інтернет залишається найвільнішим сектором інформаційного простору Білорусі».

DW: Якщо роботи на телебаченні, радіо і в газетах для журналістів, які хочуть працювати вільно, немає, куди тоді йти?

А.Б. Білоруські журналісти шукають можливість співпрацювати з іноземними ЗМІ. До речі, влада на це вже відреагувала. Діяльність кореспондентів іноземних ЗМІ заборонена без акредитації, навіть якщо це громадяни Білорусі. Їх постійно переслідують прокуратура і КҐБ.

DW: Виходить, журналісти у Білорусі «вимираючий вид»?

А.Б. На щастя, так не можна сказати. Білоруська асоціація журналістів об’єднує близько 1200 членів. Це люди, які сповідують принципи професійної, вільної журналістики. Є чимало журналістів, які поділяють наші принципи, але не входять до нашої асоціації. Ми відстоюємо право на професію. Водночас, дуже багато людей, які працюють у ЗМІ у Білорусі, займаються не журналістикою, а пропагандою.

DW: Бути журналістом у Білорусі небезпечно?

А.Б. Журналістом бути небезпечно скрізь. Але наші журналісти про це переважно не думають. На щастя, у нас немає війни. Однак у нас є чимало смертей журналістів, щодо яких ми не маємо відповідей: хто це зробив і чому.

DW: Що би ви порадили українським колегам, аби ситуація не зайшла так далеко, як у Білорусі?

А.Б. Найголовніше – об’єднуватися. Відстоювати професійні принципи спільними зусиллями. Сподіваюся, в Україні ситуація не зайде так далеко, як у нас. В українців більше досвіду вільного життя і політична ситуація хоча й погіршилася, але порівнювати з Білоруссю не можна. Вірю, що позиції України у рейтингу свободи слова повернуться на ті показники, які були рік-два тому.

Розмову провів Євген Тейзе.

Редактор: Дмитро Каневський