Святкування 750-річчя Калінінграда: Прикро, що канцлер на це погодився.

З добрими друзями, які не роблять закидів щодо його авторитаризму, Путін поводиться добре. З тими ж, котрі були помічені у самостійності та втучанні в справи на “пострадянському просторі” - ні. З нагоди 750-річчя Калінінграда, він зустрічається з канцлером Шредером та президентом Шираком. Президентів Польщі та Литви, котрі у Києві, коли вирішувалася доля України щодо її геополітики та демократичного розвитку, стали йому поперек шляху, Путін не запросив. Вони не будуть з цього приводу сильно сумувати, і літо у країнах центральної Європи через це не стане гіршим. Втім, запрошення та їхня відсутність якнайкраще свідчать про великодержавні рамки зовнішньої політики Путіна. Він міцно тримається осі з Шираком та Шредером, хоча й усвідомлює усю делікатну своєрідність цих зв”язків, і йому має бути відомо, що вони існуватимуть вже не довго.

Зазначає "Frankfurter Allgemeine Zeitung" і веде далі:

Зневага до президентів Адамкуса та Квасьневського, представників безпосередніх сусідів Калініграда, це, звичайно, безцеремонність. У випадку Литви, у цьому виражається вся невизначеність відношення Москви до цієї балтійської республіки. Прикро, що німецький канцлер на це погодився.

Однією з головних тем, якій німецькі та й європеські видання присвячують коментарі, залишаються майбутні вибори в Німеччині. Видання намагаються спрогнозувати, між чим доведеться обирати німецьким громадянам. Зокрема, британська «The Guardian» розмірковує:

За цією дивною поведінкою ховається бажання змусити німецьких виборців до роздумів. Вони повинні непокоїтися з приводу суперечностей, з одного боку вимагаючи істотного скорочення кількості безробітних, з іншого – опираючись принципам соціальної держави та реформам ринку праці, що, на думку багатьох, є єдиним шляхом до створення нових робочих місць. Можливо, Шредер сподівається, що виборці порівняють головних кандидатів від уряду та опозиції і зроблять висновок , що СДПН та ”зелені” можуть запропонувати більше, ніж християнські демократи та ліберали. У Бундестазі це припущення мало певні підстави. В той час, як канцлер та передусім міністр закордонних справ Йошка Фішер виголошували гарні промови, виступи промовців від ХДС та лібералів були далекі від того, щоб справляти враження.

Тему продовжує французська «Le Monde», яка називає, те, що відбувається нині у Німеччині, грою в шахи.

Маневр Шредера на межі того, що дозволяє конституція, це перш за все – усвідомлення провалу. Три роки тому Шредера критикували за те, що він не вдався до необхідних реформ. Нині його не люблять, тому що він на них наважився. Чи точніше, тому, що не зміг надати переконливих доказів того, що реформи призвели до якогось результату... Втім, християнські демократи не пропонують шляху, який би істотно відрізнявся від того, що його обрала червоно-зелена коаліція. Вони намагаються зберегти свої соціальні традиції, що дуже нервує їхніх майбутніх союзників-лібералів, які бажали б радикальної зміни курсу. Тож у вересні, німці скоріш за все каратимуть урядову команду, яка вичерпала свій потенціал, аніж обиратимуть нову політику. І така тактика в Європі не є оригінальною.

Газета "L'Alsace" розмірковує над тим, що має зробити Ґегард Шредер, аби знову зацікавити свій електорат.

Канцлер, який іде, ризикує створити собі проблеми у питанні довіри.
Чи може Шредер бути альтернативою для себе самого, після того, як провалив політику працевлаштування і за допомогою свого неоліберального курсу спровокував появу “Нових лівих” з його колишнім товаришем Оскаром Лафонтеном у головній ролі. Хіба він не заявляв, що не бажаєж іншої політики, окрім своєї політики реформ, у той час, як у його соціал-демократичній партії з генсеком Францем Мюнтерферінґом збільшувався тиск, вимог створення проекту лівого спрямування. Шредер попросив про симуляцію недовіри. Тепер йому потрібно непокоїтися, що кількість тих, хто насправід йому не довіряє, збільшиться.

Огляд преси підготувала Тетяна Карпенко