Справа ЮКОСа: ”державний контроль та залякування російської олігархії”

У статті під назвою ”Путінська спрага до нафти” тижневе видання ЦАЙТ пише про скандал навколо російської нафтоавої компанії ЮКОС та її колишнього голови Михайла Ходорковського:

Чи можна уявити собі Росію як велетенську бензоколонку? Таке геостратегічне підвищення ціностей Москвою надає ще одну підставу для того, щоб Володимир Путін посів таку непохитну позицію в справі ЮКОСа. Президент хоче знову контролювати нафтову промисловість. Йому все одно, чи станеться це безпосередньо через справу ЮКОСа, чи через відлякуючий приклад ”лаштування” Ходорковського. У дев”яностих роках російську нафтову промисловість, на відміну від електроенергетики чи газового сектору, було поділено й приватизовано на сумнівних аукціонах за зачиненими дверима високих кабінетів, -

заначає тижневик ЦАЙТ і веде далі:

Запаморочну кар”єру в нафтовій галузі тих часів зробив і президент ЮКОСа Михайло Ходорковський. Він став улюбленцем західних нафтових експертів, адже не має відношення до радянської нафтової номенклатури і зміг створити сучасний холдинг – з прозорою фірмовою структурою, дочірніми підприємствами й чітко визначеними шляхами ухвалення рішень. Аби досягти цього, Ходорковський залучив не один десяток іноземних нафтових фахівців, і зрештою концерн зміг викачувати з землі рекордні обсяги нафти.

”Утім, з часом улюбленець Заходу став здаватися російським політикам занадто могутнім”, – пише тижневик ЦАЙТ і пояснює:

Справа, розпочата проти Ходорковського, має риси показового судового процесу радянських часів. Вона збиває з пантелику інвесторів і непокоїть Захід. (...) Але російська держава не відмовляється від своєї руйнівної стратегії. Від ЮКОСа вимагають доплатити податки за 2000 та 2001 роки на загальну суму 5,55 мільярдів євро, що виводить концерн на межу банкрутства. (...) Приватизаційні та податкові трюки, до яких вдавався Ходорковський, належать до низки не зовсім чистих прийомів, що використувалися всіма російськими олігархами. Тому справу проти нього ведуть не задля досягення справделивості. Більше того, Путін навіть не намагається ініціювати суспільну дискусію про обставини прихватизації минулого десятиріччя. Йому йдеться про державний контроль та залякування російської олігархії. Те, що зараз робиться проти ЮКОСа, може заторкнути будь-який інший нафтовий концерн у Росії, - підкреслює тижневик ЦАЙТ.

Тижневик РЕЙНІШЕР МЕРКУР пише про ситуацію в Білорусі, де вже десять років править президент Олександр Лукашенко. ”Остання диктатура в Європі дбає про чистоту вулиць і вчасно виплачує зарплати. Лише час від часу там зникають опозиціонери”, - пише видання на початку статті. Далі тижневик зауважує:

Було б просто назвати Білорусь диктатурою однієї особи. В країні існує апарат бюрократів, який придушує критично налаштовані до режиму організації, опозиційні партії. На незалежні мас-медіа чиниться тиск, допоки вони цілком не втрачають свою вагу. А от президента Лукашенка слід розглядати як шефа над цим апаратом. Інколи в Білорусі відбуваються сенсаційні арешти і сумнівні судові процеси. Або зникають люди. Так, обставини зникнення чотирьох відомих білоруських діячів п”ять років тому вказують на причетність до цього вищих державних органів. Утім, як правило, режим користується такими методами, як позбавлення ліцензій, незрозумілий податковий тиск чи погрози втратити робоче місце. І це в країні, де більшість людей може отримати постійний заробіток лише на державних підприємствах,

пише тижневик РЕЙНІШЕР МЕРКУР і зазначає, що ”ще в 90-х роках десятки тисяч людей виходили на демонстрації проти президента Лукашенка. Сьогодні ж рідко коли збиреться сотня”. Причини видання вбачає ось у чому:

Маючи невисокі, але надійні доходи, люди дивляться на все крізь пальці і пристосовуються. Хліб дешевий, на житло і електроенергію дають субсидії. Бригади прибиральників роблять Мінськ чи не найчистішою столицею континенту. (...) Хто не втручається в політику, до того білоруська автократія прихильна. (...) Втім, Мінську скоро будуть потрібні економічні партнери. Якщо не на Сході, то на Заході. Однак поки, попри на рекордно низькі зарплати, небагато інвесторів наважилися працювати у Булорусі. Адже дії тутешнього президента, укази якого вищі за закон, прогнозувати важко, - наголошує видання РЕЙНІШЕР МЕРКУР.

Огляд тижневої преси підготували Ірина Балик та Оксана Курилас