"Після нашого розслідування хтось боїться лишитися посади"

Журналістка телепрограми "Наші гроші" Аліна Стрижак провела розслідування про представників нової влади - заступників нинішнього генпрокурора України. В одному з телесюжетів вона розповіла про Анатолія Даниленка, родині якого закидають виведення з державної власності 140 гектарів водойм поблизу двох сіл Київської області. Стрижак показала і маєток Даниленка в селі Хлепча. Невдовзі журналістці почали погрожувати невідомі. DW розпитала її про обставини.

DW: У чому полягає суть вашого журналістського розслідування?

Аліна Стрижак: Ми (телепрограма "Наші гроші", - ред.) з’ясували, що родина заступника генерального прокурора Анатолія Даниленка за досить популярною у 90-х роках схемою вивела з державної власності через фірму "Солтанівка Каскад" 140 гектарів водойм поблизу сіл Велика та Мала Солтанівка на Київщині. Власниками фірми майже весь час були троє людей: В’ячеслав Даниленко - син нинішнього заступника генпрокурора Анатолія Даниленка, Микита Ільїн - син Геннадія Ільїна, якого в пресі називають колишнім начальником охорони Петра Порошенка, та народний депутат, який нещодавно вийшов із КПУ, Руслан Скарбовійчук.

Чи були якісь труднощі з отриманням інформації?

Кілька людей відмовилися від зйомок у сюжеті. Вони мотивували це тим, що отримували погрози. Мовляв, якщо будуть говорити на цю тему, то "їх знайдуть у посадці". Але я дуже вдячна тим, хто погодився зніматися; тих, хто допомагає розслідуванню, стає дедалі більше.

Коли і як Вам погрожували?

Спочатку мені на електронну пошту надіслали вірус. Писав нібито колега, який хотів поділитися інформацією, але вона виявилася вірусом. Наступного дня мене під під’їздом будинку зупинив чоловік, який знав моє ім’я та імена моїх родичів. Він нічого не говорив про прокуратуру чи пана Даниленка, але зауважив, що в мене достатньо складна робота, і мені, можливо, варто трохи відпочити від зйомок журналістських розслідувань.

Чи відреагувала якось на ці події влада?

З прокуратури реакції поки що немає. Реакція міністерства внутрішніх справ була такою, що, мовляв, вони "знайдуть зловмисника та покарають за перешкоджання журналістській діяльності". Але я б хотіла, щоб відповідальність понесла не та людина, яка погрожувала, а та, яка була організатором. Крім того, хотілося, щоб була реакція не на погрози, а на сам сюжет.

А до цього реакція нинішньої влади на журналістські розслідування була?

Результати нашої роботи є. Наприклад, після сюжету моєї колеги про зловживання в аеропорту "Бориспіль" його директор пішов з посади. Також були схожі випадки з реакцією на сюжети про Генштаб та Мін’юст. Я розумію, що ця реакція частково зумовлена тим, що зараз іде переділ влади, фінансових потоків. Звільнення тих чи інших людей пов’язане не стільки з журналістськими матеріалами, як із тим, чи стоїть хтось у черзі на посаду, яку займає та чи інша людина. Але нам, як журналістам, просто важливо виконувати свою роботу. А з огляду на те, що влада на це реагує і певні зміни є, то це вже непогано.

Судячи з Вашого досвіду чи досвіду колег, як можна захиститися від подібних погроз та переслідувань?

У мене така ситуація вперше, навіть коли ми робили сюжет про Віталія Захарченка, Сергія Арбузова чи Валерія Іванющенка, то жодних погроз не було. Але найкращий захист - це перевірена інформація, докази. Тоді людям дуже важко на щось уплинути. Крім того, певним захистом є публічне оприлюднення інформації.

Однак у ситуації з паном Даниленко, на мою думку, йшлося скоріше не про реальні погрози, а про те, що хтось після нашого розслідування боїться лишитися посади.