Туга за минулим, якого більше немає

У романі «Зі швидкістю літа» Юлія Шох розповідає про втрату частини себе – вона виросла в НДР, якої більше нема, і в місті, що стало селом. Вечір письменниці на літературному фестивалі Lit.Cologne.

Мене зацікавила анотація роману в «Шпігелі». «Недавно Юлія Шох зробила несподіване відкриття. Вона помітила, що зникла частина її біографії». Шох народилася 1974 року в НДР і виросла в містечку на німецько-польському кордоні. Колись там, серед моря соснових лісів, був гарнізон Національної народної армії, де служив офіцером її батько. Сьогодні все зникло: і НДР, і гарнізон. А місто перетворилося на село.

Солдати ННА (архів, 1980).

Коли недавно в неї народився син, Шох зрозуміла, що ніколи не зможе показати, де виросла його мати. Так виникла ідея роману «Зі швидкістю літа» - історія східної німкені, яка не може знайти себе в об’єднаній Німеччині, летить до Нью-Йорка і добровільно йде з життя.

Покоління 60+

Ідея сподобалася. Зрештою, я теж народився в країні, якої більше немає, – СРСР. Купивши за 13 євро квиток на творчий вечір Юлії Шох на фестивалі Lit.Cologne, я вирушив до Кельна. Читання відбувалося в Мистецькому об’єднанні – квадратній обшарпаній будівлі з сірого бетону. Якби вона не стояла в центрі західнонімецького міста, можна було б подумати, що це НДР. Але потворна повоєнна архітектура є і на сході, й на заході ФРН.

На вечір зібралися до 100 любителів літератури, переважно сивочолих чоловіків і жінок. «Покоління 60+» називають таких у Німеччині.

Почалася дискусія. На подіумі троє: ведучий (літературний критик з німецького радіо), Юлія Шох та письменник Марсель Баєр, який представляв свій роман «Кальтенбург» про німецького вченого-орнітолога.

Академічні бесіди

Юлія Шох виявилася симпатичною шатенкою в чорному брючному костюмі з туфлями на платформах, які були модні в 70-ті роки. Коли вона читала уривки зі свого роману, було приємно слухати її низький голос.

Але загальне враження після майже двох годин – розчарування. Про саму Юлію Шох, її дитинство і «творчий шлях» майже не розказували. Очевидно, організатори виходили з того, що всі підготувалися і все про неї знають. Хоча як на мене, сенс літературних вечорів полягає не лише в тому, щоб послухати твір у виконанні автора, а й дізнатися, що він сам (у даному випадку – вона) про себе розказує, що вважає важливим.

Дискусія на подіумі йшла якось мляво – сухі академічні слова, розраховані на фахівців. Спілкування з публікою не було.

Що знає світ про часи минулі?

Палац республіки НДР у Берліні. Тепер на його місці котлован.

Не виправдалися і очікування, які в мене були після статті в «Шпігелі». Шох заперечила, що її роман – історія про крах НДР. Головне, на її думку, – це історія кохання. Розповідь ведеться від імені сестри жінки, яка мала коротку аферу з солдатом. Через багато років вони зустрічаються знову, але вже все змінилося, в обох - сім’ї.

Коли вечір закінчився, можна було купити книжку Юлії Шох. 14,95 євро за 160 сторінок тексту. Я не купив. Може, пізніше візьму в бібліотеці. Здається, що книжка краще, ніж про неї розказували. Не дарма ж критики називають її одним із кращим романів нинішнього сезону і висували на приз Лейпцизького ярмарку, що завершився днями.

Перше речення «Зі швидкістю літа» мені сподобалася. Німецькою воно лунає так: Was weiß diese Zeit von einer anderen. Це можна було б перекласти так: «Що знає нинішній світ про часи минулі»?

Роман Гончаренко

Редактор: Захар Бутирський

Підпишіться на нас