Україна в німецьких ЗМІ: з розширенням ЄС інтерес зростатиме
1 травня 2004 р.
В Європі свято. 1 травня 2004 року 10 країн Центральної, Східної та Південної Європи офіційно стали членами Європейського союзу. Сьогодні це – тема номер один, головна подія, яку в режимі ”нон-стоп” висвітлюють засоби масової інформації. Втім медійна ”лихоманка розширення” триває вже кілька тижнів. Якщо раніше про ”новачків”, повідомляли кілька разів на місяць, тепер матеріали про Польщу, Чехію, Словаччину, Словенію, Угорщину, Естонію, Латвію, Литву, Мальту й Кіпр з”являються щодня. Хвиля розширення остаточно накрила континент.
Україна, яка теж прагне стати членом Євросоюзу, поки не може похвалитися такою увагою з боку європейських журналістів. Хоча вже зараз деякі експерти прогнозують поступове зростання інтересу до країни, що тепер стала новим сусідом ЄС. Трохи детальніше про це – згодом. Почнемо з образу України на Заході на прикладі Німеччини.
Чорнобиль і чудові ландшафти
Донедавна слово ”Україна” досить рідко можна було почути в телевізійному чи радіоефірі, або ж знайти в пресі ФРН. Випадок 20 лютого, коли назва країни та прізвище її президента відкривали випуски новин, можна назвати винятком, який тільки підтвердив правило. У день візиту Леоніда Кучми до Берліна усі канали й станції повідомили про звинувачення на адресу українського керівництва в замовленні стеження за українськими опозицінерами на території Німеччині. За останні роки схожих прикладів було небагато: авіакатастрофа у Львові, загибель шахтарів на Донбасі або масові акції протесту часів ”касетного скандалу”.
Якою бачать Україну німці? Що знають про неї? На жаль, ми не маємо солідних наукових досліджень, присвячених цим питанням. І все ж таки відповіді учасників нашого нерепрезентативного опитування на вулицях Бонна здаються типовими. Для більшості німців Україна – це бідна країна, що колись була частиною Росії. Вінфрід, 35 років, будівельник:
”Понівечена країна, багато безробіття. Більше нічого не знаю”.
Марко, 38 років, таксист:
”Україна – житниця Росії”.
Дайва, 28 років, продавець:
”Люди там заробляють мало грошей, або частково взагалі нічого”.
Міхаель, 25 років, охоронець:
”Україна колись була частиною Росії, а тепер – незалежна держава”.
Ганс, 55 років, фінансовий радник:
”У першу чергу я згадую про Чорнобиль та невирішені у зв”язку з цим проблеми. Реактор і надалі становить небезпеку не тільки для України, а й для інших сусідніх регіонів, наприклад, Білорусі. Що ще я знаю про Україну? Столиця України – Київ. Це країна з давньою європейською культурою. Політична ситуація там поки що нестабільна, демократія перебуває під загрозою. Економічно вона ніяк не стане на ноги. Україна – це країна, що розвивається, але дещо хаотично”.
У свою чергу журналісти, яким німці завдячують своїм знанням або незнанням життя в Україні, визнають, що замало повідомляють про неї. Говорить Томас Урбан, варшавський кореспондент газети ”Зюддойче цайтунґ” – одного з найвпливовіших видань ФРН:
”Як правило, дуже складно знайти в газеті місце для України. Багато редакцій вимагають конкретного приводу: канцлер їде до Києва чи президент України до Берліна. Але завжди можна знайти місце для таких тем як письменники, Західна Україна, Львів, Галичина. Це цікавить німців, бо існує більше традиційних зв”язків у цьому регіоні. Крім того, існує ще один негативний аспект, на який редакція завжди реагує, це – Чорнобиль”.
Схожа ситуація і в електронних мас-медіа – на радіо й телебаченні. Україна, на відміну від Росії, ніколи не була в центрі уваги німецьких ЗМІ, каже відомий журналіст Томас Рот. Рот, колишній кореспондент Першого каналу німецького телебачення у Москві, пояснює це історичними факторами, а також особливостями сучасного життя: Росія – велика країна, там почалася перебудова, нарешті там – німецькомовний президент. Але українські теми теж знаходять інтерес у німецької публіки. Томас Рот:
”На мою думку, німців дуже цікавить економічний розвиток. Чи вдасться Україні поставити на ноги економіку, зменшити енергетичну залежність від Росії. По-друге, чи вдасться Україні зробити прозорими політичні відносини. Проблема в тому, що українська опозиція певною мірою незрозуміла, принаймні для німецького ока, яке звикло до чіткої картини. Я маю на увазі роздрібленість на багато угруповань, відсутність переконливої особистості серед опозиціонерів, на яку можна скерувати увагу. Але завжди популярні подорожі Україною, її чудові ландшафти, Одеса – це досі легенда не тільки в Україні, а й у нас”.
Мінімум політики, натомість економіка, культура і природа. За такою схемою німцям розповідають про Україну. З огляду на розширення Європейського союзу гостроти набуває тема криміналу. Українські контрабандисти намагаються провезти в Німеччину сигарети; українські жінки стають жертвами торгівлі людьми й опиняються в німецьких борделях – матеріалів на такі теми останнім часом побільшало.
З Варшави Україну видно інакше, ніж з Москви
Більшість німецьких кореспондентів, які висвітлюють події в Україні, працюють у Москві. Особливо це стосується телеканалів та радіостанцій. І хоча журналісти намагаються бути об”єктивними, в їхніх матеріалах усе ж таки відчувається російський вплив. Наприклад, українські пейзажі інколи супроводжує балалаєчна музика. Україна досі, свідомо чи несвідомо, сприймається німцями як колишня частина Росії. Тільки цим можна пояснити, що в одній з телепрограм документальну стрічку про українську столицю було представлено так: ”Росія – мій Київ”.
Між тим німецька преса дивиться на Україну з іншої перспективи, з Варшави. З польської столиці Україна виглядає інакше, ніж з Росії, переконаний Томас Урбан із ”Зюддойче цайтунґ”. Він добре знає про що говорить, оскільки сам у 1990-х роках працював у Москві:
”Перші повідомлення, які кореспондент отримує про країну, якщо він працює поза її межами, у Варшаві чи Москві, це новини місцевих ЗМІ. Кореспондент у Москві отримує інформацію про події в Україні через російські медіа. Я отримую перші враження, перш ніж починаю сам займатися темою, через польські ЗМІ. І польські медіа повідомляють про Україну, якщо це тільки не двосторонні суперечливі питання, не тільки дуже детально, а й об”єктивно. Думаю, що про російські ЗМІ не можна сказати, що вони об”єктивно повідомляють про Україну”.
Інші впливові німецькі газети, такі як ”Франкфуртер альґемайне”, ”Франкфуртер рундшау” або ”Вельт” теж пішли шляхом ”Зюддойче цайтунґ” і пишуть про Україну з Варшави, а не з Москви.
Що зміниться після розширення ЄС?
Напередодні розширення ЄС стало очевидно, що німці тепер сприймають Україну інакше – не просто як країну на Сході Європи, а як безпосереднього сусіда Євросоюзу. Найбільш типовим прикладом стала документальна стрічка ”Тихий Буг”, де розповідається про прикордонні регіони України та Польщі. Чи можна тепер очікувати зростання інтересу до України в німецьких ЗМІ? Газетяр Томас Урбан упевнено каже ”так”:
”Це станеться не відразу, не в перші один-два роки, але потім інтерес до України значно підвищиться. У найближчий час увага зосередиться на нових членах ЄС, а потім почнуть дивитися далі, за східний кордон. Я вже зараз бачу багато ознак цього. Чимало міжнародних інституцій, фондів, які досі були у Варшаві, активізують роботу в Україні”.
Телевізійник Томас Рот теж очікує змін у висвітленні українських тем у Німеччині й теж пов”язує це з розширенням Європейського союзу:
”На мою думку, Україні бракує імпульсу, який би відчули тут, на Заході. Можливо, це починається зараз завдяки вступу Польщі до ЄС. Тепер східним кордоном між Україною та ЄС став польсько-український кордон. Думаю, це позитивний розвиток, Україна стає нам ближчою”.