1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Україна-ЄС: ”танго танцюють удвох”, або усе залежить від політичної волі української влади

Христина Ніколайчук, Наталя Вікуліна2 травня 2004 р.

Розширення Європейського Союзу без сумніву є епохальною подією. Причому не лише для ”нових” та ”старих” членів цієї організації, але й для тих, хто – як Україна – залишається за її межами. Що зміниться для України з цією хвилею розширення? Чи поставатиме тепер взагалі на порядку денному в європейських структурах питання про вступ України до Євросоюзу?

https://p.dw.com/p/AOQ7
Чарльз Таннок: Україні слід визначитися, куди вона хоче: на Схід чи на Захід
Чарльз Таннок: Україні слід визначитися, куди вона хоче: на Схід чи на ЗахідФото: AP

Спершу – як розвивалися відносини України та Європейським союзом. Історія взаємин між Україною та ЄС сягає ще періоду до незалежності. А саме: ще в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року зазначено, що зовнішньополітичним пріоритетом країни є курс на європейські структури. У 1993 році Верховна Рада вже незалежної України приймає постанову про основні напрями зовнішньої політики, у якій, зокрема, йдеться про те, що Україна вважає своєю пріоритетною метою членство в ЄС. Наступного 1994 року Україна першою серед пострадянських держав підписує з ЄС угоду про партнерство та співробітництво, ратифіковану 1998 року. Як зауважив голова комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції, колишній міністр закордонних справ України Борис Тарасюк:

"Власне, з того часу діє механізм двосторонньої співпраці та підписуються інші документи. Основним елементом цього є саміти "Україна -Європейський союз", які відбуваються раз на рік. Крім того, функціонує Рада співробітництва Україна-ЄС, яку з українського боку очолює прем”єр-міністр. Є також комітет співробітництва Україна-ЄС та 6 підкомітетів."

Зі свого боку Європейський союз теж ухвалив стратегію щодо України. Відмінність у підходах двох сторін, за словами Бориса Тарасюка, полягає в тому, що Україна визначила своєю довгостроковою метою набуття членства в ЄС, у той час як Європейський союз ще ніколи у своїх документах офіційно не заявляв про бажання бачити Україну в лавах ЄС. Як можна охарактеризувати теперішній етап відносин між Україною та ЄС? Борис Тарасюк:

"Я би сказав стагнація. Це не лише моя точка зору, це точка зору експертів, серед яких було проведено опитування, і вони визначили, що відносини між Україною та Європейським союзом характеризуються швидше стагнацією, аніж прогресом. Головна причина – це внутрішньополітична криза в Україні. Справа в тому, що серед критеріїв набуття членства в ЄС є такі, як демократія, стабільність функціонування інститутів громадянського суспільства, верховенство права, свободи людини. Якраз у цій галузі сьогодні Україна має серйозні проблеми. Це є основною причиною з українського боку. З боку ж Європейського союзу причина полягає в тому, що ЄС зараз переживає період найбільшого розширення на 10 нових членів, яких треба "перетравити", якщо можна так висловитися. Крім того, ви знаєте про невдалу спробу схвалення Конституції об”єднаної Європи. Власне, це ті внутрішні проблеми, які заважають Європейському союзу прийняти рішення щодо подальшої хвилі розширення."

На ці ж причини вказує і прес-секретар Комісара ЄС з зовнішніх відносин Кріса Паттена Дієго де Охеда. Він з повагою говорить про Україну як про нового великого сусіда Євросоюзу та вважає, що нова політика "сусідства" означає настільки сильну та глибоку інтеграцію в європейський єдиний ринок, наскільки сама Україна цього хоче:

"Нині ми "перетравлюємо" дуже велику хвилю розширення. Ми ще не вирішили, якими є чи будуть остаточні кордони Європи. Ми навіть не знаємо, коли ми прийдемо до цього рішення. Але ми не можемо дозволити собі зосереджувати увагу виключно на членах ЄС і залишати осторонь нових сусідів. Ми дуже добре усвідомлюємо важливість України як великої країни, як партнера, і нам треба поглиблювати наші відносини з Україною."

Отже, Україні запропонували статус ”сусіда” та зарахували до так званого ”кола друзів”. Утім, що насправді стоїть за цим новим статусом? Виграє чи все ж таки втрачає Україна від цієї хвилі розширення? Борис Тарасюк:

"Я вважаю, що втрачає. Оскільки в цих кардинальних рішеннях не проглядається перспектива членства України. Пропонують, фактично, ухвалення документа щодо сусідства, тобто Україні відводиться роль сусіда. Україна згадується в контексті з такими аутсайдерами європейських інтеграційних процесів, як Білорусь. Україна згадується в контексті з країнами, які не мають нічого спільного з Європою і вже за визначенням основоположних документів Європейського союзу ніколи не зможуть бути членами Європейського союзу, такі, як північноафриканські країни."

Депутат Європарламенту від Німеччини Міхаель Ґалер вважає, що не слід зважати на те, поряд з якими країнами згадується Україна. Головне – це те, що їй конкретно пропонують, і те, що вона конкретно може запропонувати:

”Для кожної окремої країни це регулюватиметься окремо. Україна є безпосереднім сусідом ЄС, європейською країною. Це означає, що співпраця з Україною виглядатиме геть інакше, ніж співпраця, скажімо, з Марокко. Те, що передбачає програма ”Ширша Європа” для Марокко, не повинно вас цікавити. Вас мають цікавити угоди з ЄС про партнерство та співробітництво на основі програми ”Ширша Європа” з Україною. Марокко до цього не має жодного відношення."

Утім, його колега член Комітету Європарламенту зі співпраці з Україною та ”великий друг України”, як він сам себе називає, Чарльз Таннок висловив сильне незадоволення з приводу нового ”сусідського” статусу України:

”Думаю, що усі були дуже незадоволені з ідеї стригти усіх під один гребінець. Задум, за котрим Лівію, котра хоче бути членом Африканського союзу, та Україну охоплює один документ, я вважаю абсурдним. Разом з тим у Євросоюзу зараз є дуже багато нагальних речей, котрі треба вирішувати, і, боюся, що українське питання є далеко не пріоритетним.”

З огляду на сказане минулого тижня комісаром Єврокомісії з питань розширення Євросоюзу Ґюнтером Фергойґеном про те, що ЄС “поступово досяг своїх кордонів і що у наступні роки географічне розширення ні в якому разі не може бути знову головним завданням”, розвіюються сподівання щодо вступу України до Євросоюзу в найближчі десятиліття. Старший дослідник Центру європейських політичних досліджень Майкл Емерсон каже, що Євросоюз вагається пропонувати Україні перспективу членства чи ні, і на це є дві причини. Перша – потрібно переконатися, що ЄС, що складатиметься тепер з 25 членів, справді зможе функціонувати як установа:

"Ми ще не знаємо відповіді на це питання. Творці європейської політики говорять: не давайте Україні передчасних сподівань, тому що ми не знаємо, чи зможе ЄС функціонувати при 27 чи 28 членах."

Друга причина стосується того, що відбувається в самій Україні і особливо щодо ”політичного режиму Кучми":

"Моє розуміння цього – а я незалежна особа – що позиція Євросоюзу така: вони без вагання кажуть: коли ситуація буде набагато кращою, коли буде більше сучасних реформаторів і менше корумпованого посткучмівського режиму, тоді Україна отримає перспективу. А до того, як Україна усвідомить, що слід зробити власну оксамитову революцію, ЄС буде чекати."

Майкл Емерсон навіть вважає, що приклад Грузії для України був би дуже доречним. Європарламентар від Німеччини Міхаель Ґалер каже, що завжди переконує своїх українських співрозмовників: не розповідайте нам, що ми маємо для вас робити, робіть це самі:

”Подивіться, де є дефіцити, чого бракує вашим структурам. Адже коли розподіл влади в Україні не є поділом на виконавчу, законодавчу та судову, а є поділом між Донецьком, Дніпропетровськом та Києвом, то це аж ніяк не можна назвати здоровою демократичною структурою в країні, коли різні економічні угруповання, фактично, ділять між собою країну, боряться за вплив та владу, пертворюючи таким чином державні інституції на здобич. Все це ще дуже далеко від цивілізованого прозорого відкритого суспільства. Це все видається організованим за якимось пострадянським зразком, мафіозно.”

Член Комітету Європарламенту зі співпраці з Україною Чарльз Таннок переконаний, що достатньо, щоб до влади прийшов президент-реформатор, який провадив би ґрунтовні демократичні реформи, направлені на подальшу інтеграцію України до ЄС:

”Думаю, буде правдою сказати, що загалом усі партії Європейського Парламенту, за винятком хіба що крайньо лівої комуністичної партії, вітали б перемогу на виборах одного з кандидатів від опозиції, скажімо, Віктора Ющенка. Думаю, якби Віктор Ющенко став президентом України, це б швидко змінило ставлення у коридорах влади в Брюсселі та інших столицях країн-членів. Тому я зачекав би і подивися, який вибір зроблять люди в Україні на виборах президента.”

Чарльз Таннок вважає, що коли Україна зробить правильні кроки у бік свого реформування, то її сприйматимуть набагато привітніше:

”Я думаю, що коли вибори приведуть до деморатичних реформ, коли буде обрано президента із чітким баченням майбутнього країни, коли Україна визначиться, куди вона хоче рухатися, на Захід чи на Схід, коли вона однозначно вирішить, що не хоче бути у політичному партнерстві з Казахстаном, Білоруссю та Росією, натомість чітко скерує себе в євроатлантичному напрямку – все це будуть дуже дієві заходи, оскільки зараз ми чуємо просто багато порожніх слів. Багато українських політиків натхненно говорять про це, однак насправді робиться не дуже багато.”

Таким чином, за висловом прес-секретаря Комісара ЄС з зовнішніх відносин Кріса Паттена Дієго де Охеда, Україна – це нова територія. Європейські структури мають намір освоїти цю територію, але, як-то кажуть, танго танцюють удвох. Тож усе залежить від політичної волі української влади, каже Охеда: "Наші пропозиції – на столі!”