Українська культура після ”помаранчевої революції”
5 лютого 2005 р.
Ці питання жваво дискутують українські інтелектуали. І виглядає на те, що одностайної думки у творчої інтелігенції на разі немає:
”Безперечно, можемо очікувати невдовзі якийсь певний культурний вибух, оскільки він практично вже підготовлений. Останніми роками попри всі утиски з боку держави, з боку уряду Януковича в бік української книжки ми відчули пожвавлення і появу дуже цікавих текстів нових авторів. Мені здається, що з’являться нові автори, нові тексти”.
Так вважає один з представників молодого покоління українських літераторів Андрій Бондар. На його думку, нині мода на Україну може розповсюдитися на Заході:
”Такі глобальні суспільні зміни не відбуваються без якихось титанічних змін у культурній свідомості. Мені здається, що можна очікувати на появу зацікавлення Україною на Заході. Ми маємо всі шанси зробити Україну модним продуктом на Заході. Звісно, тут дуже багато залежить від нас, але ґрунт підготовлено, залишається тільки зробити крок назустріч”.
Втім, оптимізм помаранчевої творчої молоді поділяють не всі. Лариса Скорик, відома київська інтелектуалка і громадський діяч, не приховує свого скепсису:
”
Жодна революція не чинила нічого доброго для культури. На превеликий жаль, у всіх революційних розборках першою страждала культура як той найтонший шар, найбільш ранимий шар соціального життя і духовність. Сьогодні ми вступили в еру дешевого нігілізму, який може мати для справжньої культури фатальний результат. Мені вистачить так званого "культурницького флєру" недавно відбулої інаугурації. Це був дивний симбіоз фольклору, причому, дешевого, несправжнього фольклору, псевдокультури і псевдофольклору".
Як вважає Лариса Скорик, проблема нової культурної ситуації в Україні полягає в сумнівній якості нової політичної еліти:
«Оце власне є та "образованщина", яка насправді інтелігенцією не є. І оця пролетарська інтелігенція, яка сьогодні пишеться до культурної і політичної еліти, мене просто лякає. Сьогодні ми входимо в фазу, коли те, що могло уже постати, просто відкидається назад».
Вадим Скуратівський, відомий інтелектуал і культуролог, розглядає культурний аспект помаранчевої революції в контексті глобальних тенденцій розвитку людського суспільства. Його вердикт: україський помаранчевий грудень - це повернення України в лоно західної цивілізації:
«Так звана «помаранчева революція» – то не стільки революція, як повернення України до якоїсь необхідної норми її існування. Норми, абсолютно еквівалентної тій нормі, до якої дійшов сучасний Захід. Помаранчеві події повертають нам свободу, вони імплікують її до нашого складу. І я маю надію, що взагалі нормальні цивілізаційні завдання українців у поєднанні зі свободою дадуть певний ефект. Але зрозуміло, що це питання саме по собі дуже складне і механічне поєднання цивілізації української з українською ж свободою неможливе, треба в кожному жесті щодня і щохвилини все це поєднувати».
Повернення до сучасної цивілізації несе в собі загрозу навали не тільки російської масової культури, як це було в Україні дотепер, але й кітчу євро-американського, а згодом і власне українського. Вадим Скуратівський:
«Звичайно, треба якимось чином емансипуватися від цього самого кітчу, але не слід забувати про те, що гряде український кітч. Не так зване шароварництво, не фольклоризований кітч, а інший кітч у справжньому євро-американському значенні цього слова. З цим щось належить робити. А що саме? Очевидно, має бути нормальна - як сказав з приводу пушкінської прози Толстой - ієрархія предметів. Масова людина хоче споживати цей самий кітч. Але не треба перетворювати цю ситуацію на абсолютну, і в жодному разі кітч не може бути естетичним диктатором».