Українська самобутність на німецькій сцені

Де знаходиться батьківщина? Там, де людина народилася? Чи там, де вона живе? А може, її слід шукати в мові, якою людина розмовляє? На сцені боннського театрального майданчику «Lampenlager» відповіді на ці питання шукає персонаж української акторки Ніни Водоп’янової. До таких непростих пошуків своєї самобутності акторку, яка народилася в Східній Україні, але вже багато років працює в німецькому театрі, «спонукали» режисер Нора Мансманн та драматург Наталі Дрімайєр, яким, власне, й слід завдячувати появою проекту «Вечір батьківщини» («Heimatabend»). На таку ідею їх надихнула двотижнева поїздка до Львова в рамках стипендії Європейської східно-західної академії. Розповідає Нора Мансманн:

«Ця поїздка дала нам натхнення, враження. Це була можливість познайомитися з Україною. Нормальний німець знає про Україну небагато, якщо не сказати взагалі нічого. А ми мали нагоду, так би мовити, вдихнути українського повітря, поговорити з людьми, побачити місто тощо».

Львів вразив двох молодих німкень своєю різнобарвністю, нашаруванням багатьох історичних та національних пластів. І їм захотілося докладніше дослідити актуальне для сучасної України питання: як не загубити власної самобутності між Сходом та Заходом.

«Вечір батьківщини» - це вистава одного актора. За час дійства Ніна Водоп’янова грає то саму себе, то перевтілюється в образи чиновниці, що має викласти факти про Україну, козака, дівчини легкої поведінки, старенької бабці, воєнного тощо. Сцена побудована у вигляді помешкання, в якому на стінах висять газетні вирізки про Україну, плакати з дитинства із зображенням крокодила Гени та вовка з «Ну, постривай!», картина, що чимось нагадує Карпати, прапор Європейського союзу. «Вечір батьківщини» побудовано у формі колажу текстів з різних історичних джерел, літератури, наукових праць різних епох, витягів з енциклопедій, законів тощо. Усі ці цитати використані як пластилін, з якого виліплюється історична та сучасна картина України. Для цього Нора Мансманн та Наталі Дрімайєр провели чимало часу в берлінській бібліотеці:

«Ми опрацювали дуже багато історичного матеріалу, вивчали, яке сприйняття України є в Німеччині, шукали, що для українців означає самобутність, батьківщина. З усього цього ми зробити свого роду колаж різних елементів сприйняття України», - розповідає Наталі Дрімайєр.

Виконавиця головної і єдиної ролі у виставі, українська акторка Ніна Водоп’янова зізналася, що була вражена обсягом опрацьованого ними матеріалу про Україну. Ніна долучилася до проекту дещо пізніше, практично вже на етапі постановки:

«Усі ідеї, всі теми стосовно того, що таке батьківщина, де ти народився, хто ти, чи відіграє національність таку вже велику роль, що таке Європа і так далі – всі ці теми в них вже були. Вони просто ставили до мене запитання в процесі роботі. Як я це сприймаю? Що для мене моя батьківщина? Хто я? Я просто відповідала на ці запитання. І тоді найцікавіше інтегрували у постановку, і це можна бачити на сцені».

В акторському доробку Ніни Водоп’янової вже багато важливих ролей на німецьких театральних майданчиках. Але ця була особливою, адже частково вона грала тут саму себе:

«Звичайно, це було щось особливе. Тому що це була не просто німецька література чи культура – це було щось дуже особисте. Адже у цій виставі є також деякі особисті моменти з мого життя».

Таким чином робота з Ніною Водоп’яновою стала дуже важливим компонентом проекту не лише в плані акторському, але й постановчому, розповідає режисер Нора Мансманн:

«Наші враження ми зібрали в Західній Україні, а Ніна - зі Східної. І, звісно, багато того, що ми побачили, в її регіоні сприймається зовсім інакше. Але ми намагалися це поєднати. І зрештою постала дуже повна картина України».

Упродовж вистави картина України постійно ілюструвалася цитатами з незабутньої «Енеїди» Котляревського. Драматург Наталі Дрімайєр каже, що образ невтомного мандрівника Енея дуже добре перегукується із загальною ідеєю вистави:

«Під час наших досліджень ми постійно наштовхувалися на тексти з «Енеїди». У бесідах з Ніною ми з’ясували, що там ідеться про українця, який подорожує, вирушає в пошуки чогось нового. І ми побачили в ньому, власне, той потрібний нам історичний літературний персонаж, який має так багато спільного із самобутністю українців».

У п’єсі також звучить українська народна казка про рукавичку. Вибір саме цієї казки також не випадковий, розповідає Наталі Дрімайєр:

«Для мене ця казка має символічні паралелі до ЄС. Власне, Євросоюз нині вже майже повний. Рукавичка також. Але постійно хтось новий хоче втиснутися до цієї рукавички. Питання в тому, як сильно вона може розтягтися, аби не луснути. І з огляду на актуальне питання, чи може Україна вступити в ЄС, ця казка є ніби ілюстрацією до цього. Тобто в ній є дуже багато символічних елементів».

Загалом «Вечір батьківщини» вже сам по собі дуже символічний. Адже це не просто подорож Україною. Це особиста подорож кожного глядача у пошуках своєї батьківщини, своєї самобутності. Автори охоче імпровізують зі словом батьківщина – «Нeimat», демонструючи, скільки словотворчих поєднань можливо з ним і які найрізноманітніші відтінки воно може мати.

Автори проекту кажуть, що охоче показали б цю виставу в Україні. «Ми чекаємо на запрошення», - сміється драматург Наталі Дрімайєр. Їй та Норі Мансманн цікаво, як українська публіка сприйняла б їхні творчі пошуки між Сходом і Заходом, між традицією та модерном, між мобільністю та прив’язаністю до своєї батьківщини…