1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW
Суспільство

Депортували і повертають: історія українки, видвореної з ФРН

Азад Сафаров
1 серпня 2018 р.

Українку Світлану Хіміонову разом з родиною депортували з Німеччини до України 18 липня. Однак уже через 10 днів німецький суд постановив повернути родину назад.

https://p.dw.com/p/32SSN
Altenpflege Pflegekraft
Фото: picture-alliance/dpa/O. Berg

Останні чотири роки свого життя родина Світлани Хіміонової провела фактично в дорозі. Сім'я мешкала в Донецьку, де Світлана працювала медсестрою, але коли почався військовий конфлікт на сході України і стріляли вже поруч з її домівкою, родина вирішила звідти виїхати. У той час чоловік Світлани, який має ІІІ групу інвалідності, перебував на лікуванні у Польщі, тому спершу разом з донькою та повнолітнім сином вона поїхала до нього. Там же і попросила про притулок. Однак Польща відмовила в наданні статусу біженців родині, пославшись на те, що військовий конфлікт в Україні відбувається лише на сході, а в іншій частині країни - мешкати безпечно.

Оскільки чоловік мав важку хворобу, родина вирішила випробувати долю в Німеччині. Потягом дістались Нюрнберга, що у Баварії, де також попросили про притулок. За час розгляду клопотання Світлана вступила до школи з догляду за людьми похилого віку в Нюрнберзі і там же одночасно працювала. Однак у наданні статусу біженців родині відмовили. За порадою адвоката, Світлана повторно подала документи у відомство у справах іноземців - тепер вже на отримання дозволу завершити навчання і працювати у ФРН. Така можливість законами Німеччини передбачана. На той час Світлана уже мала за плечима два роки навчання, попереду був останній рік. Однак зранку 18 липня все змінилось.

Світлана Хіміонова (ліворуч)
Світлана Хіміонова (ліворуч)Фото: DW/S. Khimiomova

DW: Світлано, як саме відбувалась депортація?

Світлана Хіміонова: До нас - у гуртожиток в Нюрнберзі, де ми жили, - приїхали о п'ятій ранку поліцейські  - троє чоловіків і одна жінка. Вони сказали, що ми повинні зібрати речі, оскільки ухвалено рішення про нашу депортацію. Я попросила надати письмовий документ, що підтверджує таке рішення. На це поліцейський відповів, що є усне рішення судді, і вони не встигли підготувати письмовий варіант. Поліцейський надав мені рішення від 27 вересня 2017 року, яким мені відмовлено у наданні притулку. І сказав, що там же написано, що протягом 30-ти днів, якщо ми не залишимо територію Німеччини, нас можуть депортувати. І ось вони приїхали виконувати це рішення.

Як ви відреагували на це?

Я показала свій робочий контракт та контракт зі школою. У нас був на руках дозвіл на проживання в Німеччині до 25 вересня. Нам цей дозвіл продовжували кожні три місяці з 2017 року. Окрім того, у мого чоловіка інвалідність і ми очікували на обстеження. Але поліцейські пояснили, що лише виконавці і не знають подробиць справи. У них був лише наказ доставити нас до аеропорту Мюнхена, де нас нібито мав зустріти представник відомства у справах іноземців, з яким ми могли б переговорити. Нас посадили у мікроавтобус з ґратами і дорогою до нас підсадили ще кількох депортованих. Серед них була і жінка з Луганська. В аеропорту нас доставили до терміналу, який, скоріш за все ,призначався саме для депортованих. Там сиділи і чекали всі ті, кого видворяли. Нас ретельно перевірили, аж до ротової порожнини, трусів і бюстгальтера -  я не думаю, що всіх звичайних пасажирів так перевіряють. Потім дали на руки сто євро на дорогу.

Світлана Хіміонова разом з колегами у школі з догляду за людьми похилого віку у Нюрнберзі
Світлана Хіміонова разом з колегами у школі з догляду за людьми похилого віку у НюрнберзіФото: DW/S. Khimiomova

Вам дали подзвонити адвокатові?

Так. Тут ніяких претензій нема. Все було враховано і дотримано. Я поспілкувалась з адвокатом ще на шляху до Мюнхена, і він поквапився подати скаргу до суду щодо незаконного видворення нашої родини. Річ у тому, що представник відомства у справах іноземців в аеропорту Мюнхена пояснив мені, що якщо адвокат встигне подати таку скаргу, то нас знімуть з літака  і не депортують до остаточного рішення суду.

Тобто адвокат не встиг?

Навпаки! Він подав скаргу о 9:37, а наш літак вилетів після десятої години ранку. Нас не мали депортувати. У нас всі документи були на руках. Але, повторюсь, співробітники поліції, які нас супроводжували, були дуже чемні. Нас погодували в літаку і дали попити. Коли ми прилетіли до Києва, нас коротко допитали українські прикордонники і відпустили.

Що трапилось потім?

Спершу ми зупинились на ніч на Київському вокзалі. Потім переїхали до Центру соціальної та психологічної допомоги від Київської міської ради і мешкали там. 28 липня наш адвокат Ульріх Шенвайс (Ulrich Schönweiß) подзвонив мені і сказав, що має радісну новину - адміністративний суд федеральної землі Баварія постановив, що мій чоловік, я і наша донька можемо повернутись до Німеччини. Щоправда, поки без сина, адже він повнолітній і його справа розглядається окремо. Суд постановив, що орган, який видворив нас, має до 2 серпня вжити всіх заходів, щоб повернути нас до Німеччині. Але це неможливо, бо у мене прострочений закордонний паспорт. А оскільки я прописана в Донецьку, для отримання нового паспорта в Києві може піти кілька місяців.

З вами зв'язувалась німецька сторона?

Якщо ви маєте на увазі представників влади, то ні. В німецьке посольство я теж не можу потрапити, оскільки для цього потрібно зареєструватись на сайті посольства з закордонним паспортом. Сам адвокат мені каже, що це унікальний випадок в його кар'єрі, він сам не знає механізму повернення після депортації.

Але з моєї школи в Нмеччині, де я навчаюсь, і з місця роботи мені пишуть і дуже підтримують. У школі навіть зібрали кошти і відправили мені, щоб я могла повернутись до Німеччині. Мене підтримує і пастор Куно Гаук (Kuno Hauck) при євангелічній громаді, у якого ми жили з родиною три місяці. Він навіть написав через нас листа міністру внутрішніх справ Німеччини. Але насправді, незважаючи на все, я дуже вдячна Німеччині. За підтримку, допомогу і можливість безкоштовно навчатись. Навіть через депортацію, я не тримаю зла на відомство, яке це зробило. Мені головне - нарешті повернутись і мати змогу вчитись і працювати.

Догляд за немічними: чому в Німеччині гострий дефіцит доглядальниць (20.07.2018)

Пропустити розділ Більше за темою

Більше за темою