Урбанізована планета: містяни в більшості

„Особливої уваги, втім, цей етапний момент еволюційного процесу не привернув, бо ми вже давно сприймаємо такий розвиток як нормальний,” - зауважує видання Süddeutsche Zeitung. Усього лише за чверть століття кількість містян, за оцінками ООН, становитиме вже 60%. У цілому світі щодня майже 180 000 селян поповнюють урбанізоване суспільство.

Ще на початку двадцятого століття частка сільського населення планети становила понад 85% . 1950-го року, ця цифра зменшилася до двох третин. Єдиним містом, де мешкало понад 10 мільйонів, тоді був Нью-Йорк. Сьогодні в світі існує 14 мегаполісів. Не мине й десятиліття, як їх повинно стати близько 20-ти. Водночас, свідчать опитування, поняття „велике місто” викликає в більшості людей передусім негативні асоціації: це злочинність і насильство, загроза терактів, гнітючі бетонні краєвиди, загазоване повітря, купи сміття, сморід, тіснота й поруч із цим - людська самотність. „Мегаполіси поширюються планетою наче якесь грибкове захворювання, - веде далі Süddeutsche Zeitung.- Міста-молохи, що не мають ані початку, ані кінця, які поглинають усе на своєму шляху, перетворюючи зелені ландшафти на сіру урбанізовану масу.” Так, 1950-го року в столиці Бангладеш, однієї з найбідніших країн Азії, налічувалося близько півмільйона мешканців. Сьогодні – тринадцять мільйонів, а 2015-го Дакка має випередити Токіо й стати другим за кількістю населення мегаполісом: за прогнозами тут мешкатиме вже 22 мільйони осіб. Загалом у споруджених нашвидкоруч картонних та бляшаних ґетто, без водогону та каналізації сьогодні живуть, а точніше кажучи, намагаються вижити, близько одного мільярда людей. Більш-менш удало керувати процесом урбанізації й бодай частково захищати від її наслідків довкілля навчилися лише заможні країни північної півкулі. У країнах, що розвиаються, де населення зростає особливо інтенсивно, міста перетворилися на єдину надію знайти хоч якусь роботу. Комунальні влади здебільшого виявляються безпорадними проти нескінченного потоку шукачів кращої долі. І теж сподіваються – на допомогу й досвід Заходу. Христина Ніколайчук розповідає:

„2005-й GTZ - німецьке Товариство технічної співпраці - оголосило роком „Розвитку міст”. Поліпшення умов життя в нелегальних поселеннях, налагодження водопостачання та переробки сміття, захист населення від природних катастроф, відновлення довкілля – розв”язанню цих та інших проблем присвячено більше сотні проектів, що ними фахівці Товариства опікуються в мегаполісах Африки, Азії, Латинської Америки та Південної Європи. „Від 1990-го року на такі програми вже було виділено 350 мільйонів євро державних коштів, - розповідає виконавчий директор GTZ Вольфґанґ Шмідт. – Але це не просто якась грошова допомога заможної Півночі бідним партнерам на Півдні”:

„Суто фінансову підтримку ми надаємо в останню чергу. Я наведу один приклад. За дорученням влади Ефіопії, Товариство технічної співпраці розробляє для Аддис-Абеби комплексну житлову програму. Столиця швидко розростається, помешкань бракує, але наше завдання полягає не в тому, щоб безпосередньо інвестувати кошти в спорудження житла. Ми допомагаємо в стовренні малих та середніх будівельних фірм. Німецькі експерти консультують підприємців, діляться досвідом міського планування. Адже надзвичайно важливо, щоб нові квартали виростали не хаотично, а насамперед у тих районах Аддис-Абеби, де це конче потрібно. І ще дуже важливо, щоб ці споруди були стабільними й слугували людям багато років. Так, житло потрібно будувати якомога швидше та якомога більше, але за сучасними технологіями. Цими знаннями наші фахівці й діляться. Будівництво ж Ефіопія здійснює цілком за свої кошти.”

З Африкою загалом пов”язана більшість проектів Товариства технічної співпраці. „Цьому континентові в програмі розвитку міст ми приділяємо головну увагу, - пояснює керівник відділу „Держава та демократія” Бернд Гоффман:

„Коли ми кажемо „мегаполіс”, то перед очима насамперед постають картини таких міст, як Сан-Паулу, Шанхай, Мехіко... Насправді ж, ніде в світі процес урбанізації не спричиняє так багато проблем, як в Африці. Лише на західному узбережжі континенту у величезному урбанізованому регіоні сьогодні мешкає понад 70 мільйонів людей.”

За даними ООН, 57% усіх африканців-містян живуть у катастрофічних санітарних умовах. У Найробі, наприклад, для пластикових пакетів виникло розхоже поняття - „туалети, що літають”. На периферіях столиці Сенегалу до системи водопостачання підключено менше 10% житла, а воду з 80% міських колодязів можна пити хіба що з ризиком для життя. Німецьке Товариство технічної співпраці розпочало допомогу Дакарові ще 1989-го року. Бернд Гоффман:

„Ми консультуємо міську владу - звичайно, узгодивши попередньо плани з сенегальським урядом – щодо того, як налагодити інфраструктуру одного з найпроблемніших районів Дакару, де в жахливих умовах мешкає понад 70 тисяч людей. Сьогодні можна сказати, що плодами цих зусилль стало значне поліпшення побуту принаймні для 20-ти тисяч з них.”

Чиста питна вода є однією з найболючіших проблем мегаполісів Африки, Азії, Південної Америки. Недарма наступне десятиліття ООН оголосила „Декадою води” й поставла перед міжнародною спільнотою мету: до 2015-го року кількість людей, які не мають доступу до питної води, має скоротитися вдвічі. Але, коли пересихають річки та водойми, то не допомогають і добре налагоджені інфраструктури. „Чи-то прісна вода в посушливих регіонах або чисте повітря в промислових центрах – природа пасує перед великою концентрацією людей,” - кажуть екологи. Чимало фахівців вважає, що програми розвитку міст зрештою є контрпродуктивними: кращі умови життя в мегаполісах спонукатимуть дедалі більше селян кидати свої домівки. Виконавчий директор Товариства технічної співпраці Вольфґанґ Шмідт з такою критикою не погоджується:

„Якщо говорити про тенденції майбутнього, то немає жодних сумнівів у тому, що міграція сільського населення триватиме. Хоч би як ми намагалися підтягнути рівень життя в селах до міського, зупинити цей процес неможливо. Інша справа – куди саме прямуватимуть потоки мігрантів. Тому метою GTZ є розгортання проектів не лише в мегаполісах, а й у невеликих містах. Інакше насправді може статися так, що розвиток як такий відбуватиметься винятково в урбанізованих центрах, у той час як регіони дедалі більше занепадатимуть.”

Сьогодні в містах виростає дві третини дітей на планеті. Більшість з них – у бідняцьких кварталах Лагоса, Калькутти чи Мехіко-сіті. Бавитися на зелених галявинах і відвідувати гімназії зможуть лише ті, хто народився в інших ґетто цих мегаполісів: за високими парканами вілл престижних районів, що їх від решти містян подекуди охороняють навіть невеличкі приватні армії. „Наввипередки в безодню” – таке визначення використано в останньому дослідженні ООН „Міста світу: стан на 2004/2005-й роки”. „У бразильському мегаполісі Сан-Паулу, - повідомляє Süddeutsche Zeitung, - існує понад 240 майданчиків для посадки вертольотів: у такий спосіб заможні містяни уникають пробок на вулицях, розбійних нападів і викрадень. Схоже на те, що шлях до розв”язання проблем урбанізаваного суспільства, і справді залишилося шукати в одному напрямкові – напрямкові неба.”