Уроки мукачевських виборів

�роцес.

Спостерігачі від Ради Європи, ОБСЄ, західні журналісти, котрі були присутніми в Мукачевому під час голосування, розповіли «Німецькій хвилі» про брутальні порушення прав виборців. Зокрема, спостерігачів від ОБСЄ обурило те, що «міліція стояла осторонь, коли молодики кримінального вигляду намагалися викрасти бюлетені з виборчих дільниць». Депутат від блоку «Наша Україна» Олег Тягнибок, котрий теж спостерігав за виборами, ділячись своїми враженнями про мукачевські події, підкреслив:

«Ситуація в Мукачевому була не просто репетицією перед майбутніми президентськими виборами, це була демонстрація деградації теперішньої влади. Настільки нахабно себе поводити, співпрацювати з найнижчими прошарками суспільства – із зеками, з бандитами – використовувати найбрутальніші методи боротьби, брехню, обман виборців та цілого світового співтовариства. Таке обличчя теперішньої влади, особливо того клану СДПУ(о), який зараз дуже хоче себе реабілітувати за поразку в конституційній реформі».

Чому представники влади в Мукачевому вирішили діяти так цинічно, розуміючи, який міжнародний резонанс можуть мати такі вчиники? З цим питанням «Німецька хвиля» звернулася до відомого українського політолога Костя Бондаренка:

«Є кілька моментів, які давали підставу владі й змушували її діяти так відверто, цинічно та непрофесійно. Пеший момент: влада на території Закарпаття відчувала свою повну безкарність, відчувала покровительство згори, відчувала, що будь-які її прорахунки знайдуть захист з боку впливових людей на київському рівні. Не маючи санкції з Києва, вони б так не діяли. Регіональна влада, регіональні еліти надто боягузливі для того, аби діяти самостійно, самостійно приймати аж такі рішення. Рішення, котрі могли б підірвати авторитет не лише місцевої влади, а й авторитет влади в Україні загалом. Другий момент, це те, що Закарпаття надто важливе для СДПУ(о), як плацдарм для наступу на інші регіони України. Не маючи в своїх руках Мукачевого, соціал-демократи не могли б мати впевненості в тому, що вони зможуть взяти під контроль Західну Україну. Цей регіон потрібен СДПУ(о) для того, щоб вибити ґрунт з-під ніг «Нашої України». Третій момент: комусь у Києві, хто, очевидно, вищий за Медведчука, дуже потрібно було стравити нашоукраїнців та соціал-демократів. Причому так, щоб цей конфлікт у свідомості пересічного українця не виглядав як протистояння система-опозиція на загальнонаціональному рівні, а як те, що «НУ» та СДПУ(о) воюють за Мукачеве».

Багато політологів вже встигли охрестити мукачівські вибори «генеральною репетицією перед виборами президентськими». Кость Бондаренко теж вважає, що це твердження має сенс. У цьому контексті він теж зазначив:

«Середовище наближене до Віктора Медведчука зараз апробовує нові методи, нові схеми, для того, щоб змінити не лише свою ідеологію, а й практику своєї політичної діяльності. Вони поступово відходять від традиційних норм соціал-демократії, а їхню середовище перетворюється на якусь галасливо-бойову популістську організацію, яка не має наміру сповідувати якісь демократичні норми. СДПУ(о) спробує нав"я»ати суспільству переконання, що демократичн принципи є для України чимось застарілим, неприйнятним. Варто в цьому контексті глянутина інші події в Україні: хвилю антисемітизму, анитатарських настроїв, проросійських настроїв. Тобто ця партія готує собі ґрунт для того, аби зіграти в українській політиці роль близьку до тієї, яку грає в Росії блок «Родіна». Відбувається перетворення Медведчука на такого собі українського Рагозіна».

Але конкретно у Мукачевому технології, застосовані владою, можна сказати зазнали поразки. Адже, хоч рішенням територіальної виборчої комісії представника СДПУ(о) Ернеста Нусера й було названо переможцем виборів, але парламентська комісія опротестувала це рішення, тож він незабором скоріш за все втратить свій мандат. Тож перемігши битву, соціал-демократи можуть програти війну. Кость Бондаренко:

«Якщо розглядати окремо випадок виборів мера Мукачевого, то це була дійсно «пірова перемога» соціал-демократів. Можливо це навіть була остання їхня політична перемога. Я не бачу жодних ресурсів для наступних їхніх перемог. Щобільше, Мукачево може до певної міри розлютити Леоніда Кучму й стати тим показовим моментом, коли президент зрозуміє, що слід випускатии пару з казанів, для того, аби обілити себе, свою систему, владу й знайти крайніх. Крайніх за нападки на Сороса, за зниження авторитету України в світі, за провал конституційної реформи і, нарешті, за ту сваволю, яка чиниться під час виборчих кампаній».

Цікавим, на думку пана Бондаренка, є й те, у який спосіб різні телеканали подавали події в Мукачевому під час виборів:

«Чимала кількість телеканалів доволі таки об»єктивно висвітлили мукачевські події. Зрозуміло, що телеканали, підконтролні СДПУ(о) просто повідомили, що відбулися вибори, все в рамках закону, а певні непорозуміння – пов»язані виключно з депутатами від «Нашої України». Канали, які контролюються Віктором Пінчуком дали розгорнуту характеристику цим подіям і звернули увагу на те, що відбувалося порушення законості, демократії, прав і свобод громадян».

Як дивляться на мукачевскі вибори західні аналітики? Більшість з них, тих що добре обізнані з політичними реаліями в Україні, ці події аж ніяк не заскочили. Експерт з питань Східної Європи, німецький політолог Райнер Лінднер у інтерв»ю «Німецькій хвилі» підкреслив:

««Виходячи з новітньої історії, ми не пов»язували з Україною великих сподівань. Країна поки що перебуває у стадії трансформації. Головні дійові особи на політичні сцені за час розпаду Радянського Союзу не надто змінилися. Подібний на мукачівський розвиток подій ми вже могли спостерігати кілька років тому під час виборів мера Одеси, які були політично керованими. Таке державне втручення можна спостерігати в Україні на всіх рівнях: як на парламентських виборах, так і на виборах до місцевих органів влади. Згадати хоча б вибори до Верховної ради України 2002 року, коли блок «Наша Україна», який фактично став лідером електоральних симпатій, у парламенті отримав досить куце представництво».

Пан Лінднер переконаний, що політики з держав-членів Євросоюзу повинні більше уваги приділяти процесам демократизації в Україні, ретельніше контролювати виконання Києвом взятих на себе міжнародних зобов»язань й у першу чергу під час проведення виборів. Райнер Лінднер:

«Названі мною вище факти є передвістям того, що такі технології можуть використовуватися і під час президентської кампанії. Наприклад, партія СДПУ(о), яка володіє значними фінансовими, адміністративними та медіальними ресурсами, може використати їх для боротьби з кандидатом у президенти Віктором Ющенком. І західні спостерігачі у цій ситуації повинні усвідомити, що виборчий процес в Україні не лише почався, а в нього вже вкладено значні політичні ресурси. Це не може нас не турбувати. І навіть на тлі таких серйозних процесів, як розширення Європейського Союзу, ми не повинні губити з поля зору такі події, як та, що відбулася в Мукачевому. Ми повинні слідкувати за тим, чи не розходяться обіцянки України перед Брюсселем з тим, що вона робить насправді».

Любомир Петренко