У відносинах між Польщею та Німеччиною щось не гаразд

Однією з центральних тем у коментарях німецьких газет є напруження у відносинах між Польщею та Німеччиною. Його викликало звернення до Європейського суду з прав людини 22 німців, яких депортували з території Польщі після Другої світової війни. Süddeutsche Zeitung пише:

Вони вимагають повернути їм право власності на нерухомість на територіях на схід від річок Одер і Найсе, якого їх примусово позбавили. У Варшаві це сприймають як провокацію. У Берліні ж вказують на те, що вже зроблено все для врегулювання питань між Німеччиною та Польщею, що витікають з наслідків Другої світової війни. Принаймні все, що можливо на урядовому рівні. Саме це доповнення і описує суть нинішньої проблеми. Польський прем’єр Ярослав Качинський вимагає, щоб саме Берлін врегулював вимоги повернення прав на власність у Польщі, які висувають вигнанці,

Викладає зміст конфлікту Süddeutsche Zeitung. Далі видання зазначає, що польсько-німецькі непорозуміння ґрунтуються також і на різних трактуваннях рішень післявоєнної Потсдамської конференції. Територіальні питання між Польщею та Німеччиною були вирішені в рамках договору про кордони аж у 1990 році, а от питання власності так поки й залишаються неврегульованими:

Причиною є те, що урядам, з правової точки зору, це питання неможливо врегулювати. Німеччина лише висловила готовність не підтримувати звернення своїх окремих громадян на повернення прав на власність у Польщі. (...) Але набагато важливішим за юридичний є психологічний аспект у всій цій справі. Вже впродовж багатьох років польські мас-медіа занадто емоційно й досить часто викривлено інформують громадськість про всі ці питання. В результаті у Польщі з’являється враження, ніби Берлін хоче переглянути результати Другої світової війни. А дебати навколо цього питання, які ведуться в Німеччині, у Польщі сприймають як загрозу національним інтересам, - пише Süddeutsche Zeitung.

У продовження теми берлінське видання Die Welt зазначає:

До суспільної дискусії про історію, злодіяння і жертви, причини й наслідки Другої світової війни останніми роками додалися ще й політичні конфлікти, пов’язані з німецького боку з вимогами вигнанців, а з польського боку – з вимогами про відшкодування. (...) Лише тепер настає поступове усвідомлення того, що тільки у Варшаві загинули у війну й Голокості стільки людей, як у всій Франції. А з польської території було примусово депортовано вісім мільйонів німців. Тому намагання досягти між Польщею та Німеччиною таких же добросусідських відносин, які вже є між Німеччиною та Францією, здається дедалі більше ледь не абсурдним. Будь-які акції, які організовують спілки німецьких вигнанців, одразу дуже нервово сприймають політики в Польщі. При цьому уряд Німеччини жодним чином не підтримує вимог вигнанців, а навіть навпаки. Вся ця історія буде нас ще дуже довго непокоїти, принаймні допоки подані нині скарги вигнанців одного дня (може навіть наступного року) будуть, найімовірніше, відхилені судом у Страсбурзі, - припускає Die Welt.

Схожої думки дотримується і австрійська газета Der Standard:

З чисто юридичної точки зору скарги німецьких вигнанців до Європейського суду з прав людини, за оцінками фахівців, практично взагалі не мають жодного шансу бути задоволеними. Але такі скарги повинні мати місце у демократичній правовій державі. А міждержавний договір, який би виключав можливість їх подання, як того прагнуть поляки, суперечив би Хартії про права людини. Загалом же як самі скарги, так і реакція на них з обох країн вказують на те, що у відносинах між Німеччиною та Польщею, цими ключовими державами Європи, щось негаразд. А це, можна припустити, є також і наслідком недолугої політики всередині Європейського союзу. Бо де ж вони, ті європейські політичні діячі, які змогли б протистояти вузьколобим і недалекоглядним націоналістам, які отримують владне кермо в одній з країн Євросоюзу? – запитує Der Standard.

До іншої теми. Датська газета Berlingske Tidende коментує відновлення в репертуарі берлінського театру Deutsche Oper вистави за оперою Моцарта „Ідоменео”, яку восени зняли через можливу загрозу ісламістських нападів. У ній на сцені показується відсічена голова пророка Магомета:

Сучасна версія класичної опери Моцарта, можливо, не є великим мистецьким успіхом. Але її відновлення в театральному репертуарі означає перемогу свободи думки й волевиявлення і водночас поразку культури страху, яка поширилася багатьма країнами Європи стосовно ісламу. Якщо ми не усвідомимо, що свобода волевиявлення є основою того, чим ми є самі, то виходить, що нам так і не вдалося нічому навчитися з історичного й політичного розвитку останніх століть. Саме тому можна стверджувати, що постановка сучасної версії „Ідоменео” в Берліні стала дуже важливою подією для всієї Європи. Адже саме цим ми сказали чітке „ні” самоцензурі й страху принижуватися перед гнівом інших.