У Львові відкрився Центр міської історії Центрально-Східної Європи

Вперше Гаральд Біндер приїхав до Львова 12 років тому, щоб зібрати матеріали для своєї дисертації, оскільки вона стосувалася історії цього міста. Після того, коли доктор Біндер захистив свою дисертацію, написав книгу за її матеріалами в нього й виникла ідея створити у Львові дослідницький центр:

„Я подумав, що для Львова можна зробити більше, аніж просто писати книжки про нього. Можна, наприклад, створити якусь інституцію, якої досі не було в цьому місці. Але, щоб це стосувалося міської історії, адже це – надзвичайно цікава тема. Причому хотілося об’єднати роботу архітекторів, істориків соціологів, географів, аби розвивати міждисциплінарні теми. Адже місто Львів є таким різноманітним, воно дозволяє втілювати таку масу різних проектів, передбачає стільки підходів, щоб було б чудово тут створити такий інститут. Тож я заснував у Відні фонд, який фінансуватиме цей інститут”.

Доктор Біндер зізнався, що вже давно плекав мрію заснувати інноваційний інститут, який би співпрацював з іншими такими закладами в цілому світі. Але навіщо це було робити саме у Львові? Гаральд Біндер:

„По-перше – Львів заслужив мати такий інститут вивчення міської історії. Тут мешкає дуже багато компетентних людей, носіїв ґрунтовних знань, котрі змогли б зайнятися не лише історією Львова, але й інших міст Центральної і Східної Європи. З другого боку такий інститут потрібен молодим цілеспрямованим людям, котрі бажають щось зробити, котрі мають великий потенціал. Бо досить часто їхній потенціал просто не використовується, придушується старими структурами та особами, котрі ще не позбулися радянського мислення. Я ж хочу їм дати доступ до джерел, які поки що доступні лише на заході. Для цього, зокрема створена ця бібліотека, ці книги, які, на жаль, не можна знайти в Україні. Я створюю для них інфраструктуру, надаю комп’ютери. Сподіваюся, що їм тут добре працюється”.

На даний момент Співробітники Центру працюють над трьома проектами. Одним з них є створення бази даних „Урбаністичні образи”. Він полягає у збиранні найрізноманітніших зображень Львова та інших міст Галичини. Це можуть бути і старі поштівки, фотографії часів Австро-Угорської імперії, офорти, літографії тощо. Всі ці зображення будуть оцифровані, систематизовані й розміщені в інтернеті для загального доступу.

Ще один цікавий проект має назву „Інтерактивний Львів”. Це буде розташована в інтернеті мапа міста, яка дозволить користувачам отримувати максимум інформації про архітектурні пам’ятки, конкретні споруди та визначних особистостей, котрі мешкали у Львові. Клікнувши на конкретний будинок, зображений на мапі, можна зразу ж отримати як загальнодоступну інформацію про нього, так і архівні дослідження, лінки для отримання додаткових даних, фотографії і ще багато іншого. Про це розповідає один учасників проекту, молодий історик Сергій Терещенко:

„Дуже велика частина цієї ідеї полягає в тому, що крім історії та архітектури велика увага буде звернена на мешканців. Це – інтерв’ю з мешканцями, це їхні спогади про цей будинок, що там відбувалося. Тобто буде подано такий пласт соціального життя”.

Мандрувати такою мапою буде цікаво як історикам, котрі вивчають минуле Львова, так і пересічним мешканцям міста, а також туристам, котрі лишень бажають приїхати сюди. Сергій Терещенко, котрий паралельно працює гідом-екскурсоводом переконаний, що „Інтерактивний Львів” стане неоціненною знахідкою для його колег:

„Мені, як екскурсоводу дуже часто бракує історичних джерел. Загальнодоступні книжки фокусуються на певних відомих вулицях, там дуже рідко згадується, що відбувалося в тих чи інших будинках. Не завжди є можливість піти в архів, щоб отримати детальнішу інформацію. А з мапою ти отримуєш повну інформацію про цей будинок, зокрема про те, хто з відомих осіб там мешкав, що там відбувалося. Наскільки мені відомо, це – перший проект такої мапи. Наш досвід потім зможуть використати інші міста”.

Загалом же, проекти центру повинні, за словами Гаральда Біндера, нести у собі певне новаторство, не бути схожими на ті роботи, що їх проводять інші науково-дослідні інститути. І поки що Центрові це цілком вдається.