У пошуку роботи

На перший погляд Україну не назвеш класичною імміграційною країною. Швидше навпаки. Чимало українців полишають свою батьківщину, шукаючи щастя за її межами. І все ж таки, у звіті Світового банку за кількістю прийому мігрантів вона посіла четверте місце. Її випередили лише Німеччина, Росія та Сполучені Штати.

Україна - перевалочний пункт

Щоправда, у випадку з Україною експерти говорять про так звану транзитну міграцію. Маються на увазі люди, які намагаються потрапити через її територію до Західної Європи. Слід зауважити, що інколи міграційні потоки на пострадянському просторі примушують експертів дивуватися. Говорить науковий співробітник Світового банку Віллем ван Еґен:

„Частина міграції викликана прагненням людей знайти своє місце після розвалу Радянського Союзу. Люди, які жили в Росії, але походять з Грузії, почали повертатися назад до Грузії. Це все дуже цікаво. Міграційні потоки розвиваються в найрізноманітніших напрямках, чого ми навіть не очікували.”

Переповнені столиці й міста-привиди

Для внутрішніх мігрантів на справжні магніти перетворилися столиці країн СНД. Така ситуація спостерігається в Україні, але ще більшою мірою - в Росії. Так, чисельність населення Москви за останні десять років зросла на півтора мільйона, сягнувши майже десяти з половиною мільйонів осіб. Водночас виникли також справжні міста-привиди. Їхні мешканці виїхали в пошуку роботи до інших регіонів, сказав ван Еґен.

До десятки країн, які приймають мігрантів, належить і багатий на сировину Казахстан. Туди їдуть заробітчани з Киргизії, Таджикистану, Вірменії, Грузії й навіть з Китаю. Сотні тисяч громадян України й інших колишніх радянських республік вирушають також на заробітки до країн Західної Європи, в тому числі, й до Німеччини.

Нечесна конкуренція

За даними Світового банку, ФРН є лідером за кількістю підписаних двосторонніх угод, які стосуються врегулювання міграційних питань. Такі угоди покликані передусім зменшити нелегальну міграцію, хоча повністю зупинити її вони теж навряд чи зможуть. Ван Еґен продовжив:

„Велика частина квот, які передбачені підписаними угодами, так і залишаються невичерпаними. Пояснити це можна тим, що чимало мігрантів й надалі в’їжджають до країни нелегально без належних паперів. Для заробітчан часто простіше оминути двосторонні домовленості і пробратися в країну нелегально.”

Трудові мігранти, які працюють нелегально, як правило, погоджуються на демпінгові зарплати. Крім того, працедавці в таких випадках не платять соціальних відрахувань. Все це негативно впливає на місцевий ринок праці. „Виникає нечесна конкуренція”, - критикує ван Еґен.

На пенсію додому?

Світовий банк вимагає покращити управління міграційними потоками. На переконання експертів, тут є важелі, які досі не використовувалися. Пропонується, щоб соціальне страхування мігрантів, які працюють легально, не втрачало своєї чинності й після їхнього повернення на батьківщину. Тобто, щоб, наприклад, українець, який пропрацював, скажімо, в Іспанії або Португалії, повернувшись додому, зберіг за собою право на отримання пенсії з іспанського або португальського пенсійного фонду. Адже він робив відповідні пенсійні внески. У такому разі йому буде невигідно працювати нелегально. Але й навколо такої пропозиції точиться чимало дискусій. Ван Еґен:

„Висловлюються сумніви, чи достатньо привабливою буде така пропозиція.”

Щоб розвіяти такі сумніви, Світовий банк має на меті запровадити пілотний проект у деяких країнах, звідки впродовж тривалого часу походить особливо велика кількість мігрантів. Серед позитивних наслідків заробітчанства для таких країн називається фінансова підтримка мігрантами своїх родичів, які залишилися вдома. В Молдавії та Боснії й Герцеговині загальна сума, яку заробітчани передали своїм близьким, становить двадцять п’ять відсотків від валового національного продукту.

Експерти: міграція зростатиме

Тим часом Світовий банк прогнозує подальше зростання міграції в межах та з країн з перехідної економікою в Східній Європі й Центральній Азії. На думку експертів, зменшення народжуваності в більшій частині регіону підвищить попит на робочу силу молодого віку.

Альбрехт Ціґлер, Володимир Медяний