ФРН і Польща: вигнаним лишаться спогади

З нагоди візиту до Берліна прем”єр-міністра Польщі Марека Бельки німецькі газети обговорюють тему вимог окремих сил у двох країнах компенсації збитків, завданих у роки Другої світової війни. Белька і канцлер Ґергард Шредер відкинули такі вимоги й домовилися створити комісію, яка б займалася цим питанням. ФУЛЬДАЕР ЦАЙТУНГ зазначає:

Роками відносини між Польщею і Німеччиною розвивалися не безпроблемно, як, наприклад, німецько-французькі. Ставлення двох народів упереджене, та й політичні відмінності між урядами виявляються щоразу відкрито. Востаннє це було в питанні війни в Іраку чи то у формулюванні конституції ЄС. Поки в суди надходитимуть позови про виплату відшкодувань, доти зберігатиметься напруга. Добрим знаком є те, що принаймні глави урядів підходять до цього питання тверезо. Залишається сподіватися, що й суддям вдасться так само однозначно і остаточно завершити цей розділ і розчистити дорогу для нормалізації двосторонніх відносин, - читаємо у ФУЛЬДАЕР ЦАЙТУНГ.

НОЙЕ ПРЕССЕ з Ганновера наголошує:

Уродовж десятиліть німецькі уряди не могли чітко пояснити одне: після брутальної війни німців у Польщі вигнаним нічого не залишилося, крім спогадів. Якщо після замирення деякі питання залишилися відкритими, то це не повинно відбуватися за рахунок наших польських сусідів. Після десятиліть політичного свавілля польський уряд не може довше затягувати зі створенням надійних умов володіння власністю. Але якщо Варшава змушена буде відшкодовувати збитки не тільки полякам і євреям, а ще й німецьким вигнанцям, то польська держава збанкрутіє політично і фінансово. А в цьому ніхто не зацікавлений, - пише НОЙЕ ПРЕССЕ.

До іншої теми. Серед міжнародних подій чимало уваги німецька преса приділяє з”їзду партії лейбористів, що триває у Великобританії. ФОЛЬКСШТІММЕ з Маґдебурґа з цього приводу пише:

Тоні Блер та війна в Іраку – це доленосне поєднання. Прем”єр-міністр, незважаючи на весь спротив британців, втягнув їх у цю війну й ні на міліметр не може відступити від неї. Залізного прем”єра не похитнула ні відставка міністра закордонних справ Кука, ні афера із самогубством експерта Келлі, ані британські втрати у війні. Та й у справі викраденого Кеннета Біґлі, долею якого переймається вся Британія, Блер не йде на жодні поступки. Через цей курс у партії лейбористів знову й знову зчиняється галас, як ось і на теперішньому з”їзді. Під тиском рядових партійців має відбутися голосування про термін виведення британських військ з Іраку. З однаковою систематичністю, з якою Блер потрапляє під вогонь критики, кожного разу йому вдавалося викрутитися. Чому цього разу має бути інакше? – запитує ФОЛЬКСШТІММЕ.

Тему продовжує ОСТТЮРІНҐЕР ЦАЙТУНГ:

Серед успіхів Блера можна відзначити тільки один пункт, який втім має величезну вагу. З економічної точки зору, британці переживають зараз найкращі часи. Підйом в економіці триває вже десять років. Безробіття перебуває на дуже низькому рівні. Але секрет успіху належить не тільки Блеру. Він має вигоду від реформ, які започаткувала ще Марґарет Тетчер, а уряд лейбористів їх послідовно втілював. Виступати проти такого успіху опозиції складно, тим паче, що британські консерватори не мають лідера, який був би альтернативою Блеру, - пише ОСТТЮРІНҐЕР ЦАЙТУНГ.

На завершення – коментар на економічну тему. З огляду на рекордно високі світові ціни на нафту ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ ЦАЙТУНГ пише про рішення США продати частину стратегічного запасу сировини:

Американський уряд таки погодився виставити на продаж частину стратегічних запасів нафти. Але метою президента Джорджа Буша і міністра енергетики Спенсера Абрахама не є зниження світових цін за рахунок розширення пропозиції. Продавши кілька сотень тисяч барелів нафти, вони сподіваються задовольнити додатковий попит, що виник після того, як через Мексиканську затоку пройшло кілька ураганів. Водночас такий крок знову приверне увагу американців до аспекту, який уже кілька місяців відіграє важливу роль у виборчій кампанії. Йдеться про велику залежність Сполучених Штатів від експорту нафти, не в останню чергу з регіону Перської затоки. Буш бачить у цьому загрозу національній безпеці й наполягає на розвідуванні нових внутрішніх джерел, особливо на Алясці, -

пояснює ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ ЦАЙТУНГ і веде далі:

Президент наказав збільшити стратегічні запаси до 700 мільйонів барелів. У відповідь суперник Буша на виборах Джон Керрі звинуватив його в створенні додаткового тиску на світові ціні. Але виборців причини зростання цін на нафту мало цікавлять. Їм треба дешевий бензин і дизельне пальне. Але переконливої програми енергетичної політики не мають ані Буш, ані Керрі, - вважає ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ ЦАЙТУНГ.