”Хапальні рефлекси” німецьких політиків

Спочатку до першої теми. Газета ШВАРЦВЕЛЬДЕР БОТЕ критикує сумнівну практику одержання депутатами грошей на утримання бюро у своєму виборчому окрузі:

У депутатів широка натура – коли йдеться про їхні особисті справи. 3589 євро неоподаткованих субсидій одержує кожен депутат, щоб фінансувати свій виборчий штаб в окрузі. Але дехто з них грошики бере, а керує своїм штабом прямо з Бундестаґу, як приміром Райнер Еппельманн з ХДС, або використовує штаб-квартиру партії, як це робить голова Вільної демократичної партії Ґідо Вестервелле. Але ж це пряме здирство!

Видання НЮРНБЕРҐЕР МОРҐЕНПОСТ виступає за жорсткіший контроль за доходами народних обранців:

Навряд чи нас дивує та обставина, що в зв”язку із скандалом про рвацтво депутатів, спливають імена політиків, які ми ніколи не чули в змаганні політичних ідей. Адже той, у кого є час працювати по 20 годин на тиждень на великий концерн, той, хто розуміє себе просто на деякий час випозиченим парламентом у економіки, або той, хто хитрощами добивається одержання субсидій на утримання неіснуючого бюро у виборчому окрузі, той може бути ким завгодно, але не мрійником. Утім саме політичні мрійники конче необхідні Німеччині, щоб розбудити країну із глибокої сплячки.

Перейдемо до іракської теми. Газети коментують вирок у десять років позбавлення волі Чарльзу Ґрейнеру, ватажку американських солдатів, які катували іракських в”язнів у багдадській тюрмі Абу-Ґрейб. Однак і після процесу чимало питань залишаються відкритими. Про одне з них пише газета ФРЕНКІШЕР ТАҐ з Бамберґа:

На процесі одна обставина так і не була з”ясована. І поряд з відразою та обуренням, приниженнями та катуваннями ув”язнених саме це залишає ще й тягар на душі: чи дали начальники Ґрейнера йому наказ робити ті жахливі справи, у яких його визнано винним?

Погоджуючись з цим, газета БРАУНШВЕЙҐЕР ЦАЙТУНГ розвиває тему:

Вирок залишає неприємний присмак. Бо Ґрейнер не лише злочинець, він ще й той пішак, якого приносять у жертву. Він повинен відповідати за військове й політичне керівництво, яке ніколи однозначно не дистанціювалося від методів, які принижують людську гідність, та порушують Женевську конвенцію. Таким чином на лаві підсудних разом з ним символічно сидять і американський президент Буш, і міністр оборони Рамсфельд. Звичайно, їм ніколи не буде доведено віддавання наказів про тортури, з великою вірогідністю прямих наказів і не було. І все ж президент і міністр відповідальні за ту атмосферу, в якій розмивається межа між правом і безправ”ям. Адже офіцери американських спецслужб заявили: установка в Іраку була така: ”вибивати” з іракських в”язнів зізнання та ”зламати їхню волю”.

Схожої думки дотримується і газета СААРБРЮКЕР ЦАЙТУНГ:

На перший погляд вирок Чарльзу Ґрейнеру в процесі про катування видається дуже м”яким. Покарання – десять років позбавлення волі за знущання над беззахисними в”язнями – видається неправильним у країні, де інші за триразову крадіжку в магазині йдуть довічно за ґрати. Насправді Ґрейнер був не натхненником, а лише виконавцем, який порушував права людини найбрутальнішим чином. Ідейні керівники тортур поки що залишаються непокараними. Навпаки. Юридичний радник Білого дому Альберто Ґонсалес, який вважає застосування Женевської конвенції застарілим, стоїть перед своїм затвердженням сенатом на посаду міністра юстиції.

Часопис НЮРНБЕРҐЕР НАХРІХТЕН теж вважає, що основними винуватцями скандалу про катування в Абу-Ґрейб є американські політики:

Демонстративне покрання небагатьох поплічників не може завуалювати ту обставину, що після терактів 11 вересня 2001 року, національної істерії, яка розпочалася у Сполучених Штатах після них, та після оголошення президентом США війни тероризму, в країні була створена така атмосфера, в якій можливим стало застосування майже будь-яких засобів боротьби. В американському ”ҐУЛАҐу” – від Ґуантанамо через Афґаністан до Абу-Ґрейба – була створена система, в якій американська адміністрація заради принципів безпеки зневажала принципи власного і міжнародного права.

Огляд німецької преси підготував Віктор Тимченко