1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Хвиля смерті на Різдво: за рік після трагедії

Ганна Лук’янова25 грудня 2005 р.

Торік, як і сьогодні, в Німеччині святкували перший день Різдва. Ходили на месу, в гості, або накривали вдома стіл, за яким хоч би раз на рік збиралася вся родина – онуки, дідусі, бабусі.

https://p.dw.com/p/APDD
Фото: AP

Подарунки, вишукані страви, мерехтіння свічок, ялинка, різдвяні кекси, які так смачно пахнуть корицею... Завтра теж не треба на роботу. Можна буде завітати до друзів. Знову подарунки, застілля...Але в різдвяний затишок 26-го грудня 2004-го увірвалося страшне та незвичне слово «цунамі».

«...Ми з донькою зраділи, що море відступило так далеко, й пішли шукати мушлі. І раптом ця жахлива хвиля... Мою дитину так і не знайшли».

«Там, де ви бачите купу уламків, стояв наш дім. У мене була дружина та четверо дітей. Море забрало всіх. Повернуло лише труп наймолодшого сина...»

Тоді ще ніхто не здогадувався про справжній масштаб трагедії. Точна кількість жертв однієї з найбільших в історії людства природних катастроф невідома й досі. Цунамі в Індійському океані забрало життя понад 200 тисяч людей, заокруглюють журналісти. Одні офіційні джерела називають цифру в 216 тисяч. Другі – 230 тисяч жертв. Спустошені береги в Індонезії, Таїланді, Індії, Шрі-Ланці... Кадри людського горя шокували світ. У відповідь на хвилю смерті знялася не менш потужна хвиля милосердя. З усіх країн до регіонів катастрофи поквапилися літаки з продуктами харчування та медикаментами, тисячі лікарів, рятівників, будівельників. Пересічні громадяни приносили на збірні пункти ковдри, одяг, каструлі, ложки й, звичайно, жертвували гроші. Лише в Німеччині було зібрано 670 мільйонів євро добровільних пожертв. На таку величезну суму благодійні організації й не сподівалися. Іще 500 мільйонів євро виділив на відновлювальні роботи федеральний уряд. Що змінилося за рік після трагедії? Як використовують ці кошти? Чи з’явилася в людей, у яких стихія забрала останнє, надія на нове життя? Запитання до голови благодійної спілки «Зелені шоломи» Руперта Нойдека, який перебуває в Ачеху – індонезійській провінції, що потерпіла від цунамі чи не найбільше:

«Надія приходить разом з дахом над головою. Для рибалок, селян, що мешкають тут, мати власні чотири стіни, - найголовніше. І в цьому сенсі в Ачеху багато чого змінилося на краще. Лише в селі, яким опікувалася наша спілка, споруджено 176 будинків і ще 30 відремонтовано. Треба було бачити ту радість, коли на початку грудня ми влаштували входини й передали оселі їхнім господарям. На кошти німецьких пожертв побудовано також дороги, встановлено гучномовці системи оповіщення на випадок цунамі. За минулий рік справді зроблено чимало. Прикро, однак, що можна було б зробити набагато більше, якби не ціле військо бюрократів, що окопалися в столиці провінції. Тут працюють п’ять координаційних центрів гуманітарної допомоги. Я вже не один десяток літ беру участь у благодійних акціях, але такого, як в Ачеху, ще не бачив ніколи. Кожен з центрів наполягає на своїх правах, диктує свої умови. Це просто викрадання часу в тих, хто приїхав сюди працювати – будувати житло, школи, лікарні. Правильно сказав голова однієї французької благодійної організації: «Виходу немає. Треба створювати ще один над-центр, який координуватиме роботу інших координаторів.» Якщо загалом оцінювати дієвість міжнародної допомоги, то, на мою думку, вона становить 50% від можливого. Ми сподіваємося, що 2006-го, коли в регіоні розпочне активну роботу спостережна місія ЄС, бюрократичні перепони якщо й не зникнуть зовсім, то принаймні зменшаться. Багато людей іще бідкається в тимчасових притулках та перехідних таборах. Ми не можемо зруйнувати їхніх сподівань на власний дах над головою.»

Наприкінці року майже всі благодійні організації звітують громадянам, на що були витрачені їхні пожертви. Німецька спілка «Всесвітня допомога голодним» започаткувала в чотирьох країнах, які потерпіли від цунамі, 56 проектів. Інґеборґ Шойбле, голова організації:

«Для жертв цунамі на наш рахунок загалом надійшло 38 мільйонів євро. Так багато коштів ми ще не отримували ніколи. На сьогодні витрачено третину цієї суми. У своїй діяльності ми керувалися засадою: найліпший спосіб боротьби з голодом – це дати людям знаряддя праці. Для більшості населення, яке мешкає на узбережжі океану, риболовля є єдиним джерелом прибутку, а дари моря – головним продуктом харчування. 5200 індійських родин, човни яких зламало чи занесло цунамі, отримали нові. В Індонезії та Шрі-Ланці ми закупили зерно на засів та свійських тварин для тих селян, які жили з фермерства. Почищено замулені колодязі та побудовано нові. Понад 45.000 людей тепер забезпечені чистою питною водою. У багатьох регіонах відкрито курси, на яких молоді люди навчаються таких потрібних тут наразі професій, як столяр, бляхар, муляр. Скооперувавшись з іншими міжнародними організаціями, ми відкрили в індійському місті Куддалур школу для дітей з шістнадцяти найближчих сіл. Навчання в ній безкоштовне так само, як і шкільна форма, підручники та обіди. Найменше коштів було витрачено на продукти харчування. Зрозуміло, що в перші тижні після катастрофи була потрібна й така допомога. Але наша довгострокова мета - надати людям можливість прохарчуватися самим і прогодувати інших.»

«За рахунок добровільних внесків німецьких громадян поліпшилися умови життя для півмільйона мешканців потерпілих регіонів, - підбиває підсумок спеціальна уповноважена федерального уряду з допомоги жертвам цунамі, дружина попереднього президента ФРН, Кристина Рау. – Але це тільки початок. Для остаточної ліквідації наслідків катастрофи будуть потрібні роки, терпіння та подальші пожертви»:

«Змушена зізнатися, що для того, аби люди жертвували, засоби масової інформації повинні постійно нагадувати про страждання інших. Кадри жахливих хвиль, що змивали все на своєму шляху, поступово стираються з пам’яті. Тоді, на Різдво 2004-го, німці були шоковані. Це був навіть не один із землетрусів, до яких уже встигли звикнути. У небаченому досі стихійному лихові був готовий допомогти кожен. Сьогодні гроші жертвують або під конкретні проекти для дітей-сиріт, або на відновлення тих узбереж Таїланду, де розташовані традиційно «німецькі» курорти.»

Цунамі: якби існували сирени...

Те, що в Індійському океані може статися потужний землетрус, науковці прогнозували давно. Величезне плато, на якому разом з океанами, що їх омивають, лежать Індійський півострів та Австралія, постійно переміщується в напрямку півночі. Щороку на шість-дев”ять сантиметрів. Але на перешкоді цьому рухові стає ще більше плато, яке охоплює значну частину Азії та Європи. 26 грудня 2004-го поблизу острова Суматра відбулося розв’язання тектонічного „конфлікту”: на п’ятикілометровій глибині одна з геологічних плит за якісь секунди піднялася майже на 20 метрів. Величезні маси води сколихнулися, й цунамі попрямувало до берегів. Зі швидкістю понад 700 кілометрів на годину. Американський океанограф Штефан Ґріллі та його колеги з університету Род Айленда організували експедицію, щоб дослідити дно океану на місці розлому земної кори:

«Сила землетрусу становила 9,2 бала. Він був одним із найпотужніших за всю історію сейсмографії. Зсунулися мільярди тонн підводного ґрунту. Коли ми побачили, як змінився рельєф дна, стало зрозуміло, чому в індонезійській провінції Ачех, яка розташована найближче до епіцентру, загинули майже 200 тисяч людей. За нашими розрахунками, висота хвиль могли сягати тут 50-ох метрів.»

У Тихому океані вже понад півстоліття успішно функціонує система раннього попередження населення. В Індійському її почали створювати лише після грудневого цунамі. Умови життя в Японії чи США не можна порівнювати з Індією, Шрі-Ланкою, Індонезією, Таїландом, але якби недорогі примітивні сирени тут встановили до 26-го грудня 2004-го, мешканцям багатьох узбереж вистачило б лічених хвилин, аби добігти до безпечного місця на пагорбах...

За матеріалами німецької преси