Хто встановлює розмір гонорару перекладача?

„Той, хто стверджує, що заробляє собі на життя перекладанням, або бреше, або халтурно працює” – такої думки дотримується відомий німецький перекладач Гаррі Ровольт. Саме йому німецькі читачі мають бути вдячні за переклади „Вінні-пуха”, всесвітньо відомої автобіографії Франка Маккорта „Прах моєї матері” і ще понад сотні книжок, переважно американських авторів. Але він стверджує, що тільки за рахунок перекладів існувати неможливо:

„Переклади хоч і є моєю основною статтею заробітку - адже на це я витрачаю майже весь свій час, - але якби я не мандрував по селах з творчими зустрічами і не грав у мильній опері „Lindenstraße”, я з фінансових міркувань просто не міг би дозволити собі перекладати”.

Перекладач творів Умберто Еко Буркгард Кребер називає конкретні цифри: гонорар за сторінку коливається в межах від 14 до 22 євро. Йому ніколи не вдається перекласти більше ста сторінок на місяць, хоча він заробляє перекладами вже понад 30 років. Таким чином сума гонорару брутто становить від 1400 до 2200 євро, що для Німеччини не такі вже й великі гроші.

Об’єднання німецьких перекладачів, що належить до профспілки ver.di, налічує майже 2100 членів. Представник спілки Герлінда Шермер-Раувольф нещодавно виступила з вимогами потроїти прибутки. Звісно, не сьогодні-завтра, але принаймні не в дуже далекому майбутньому. Прибуток має базуватися на трьох стовпах, пояснює Герлінда Шермер-Раувольф. По-перше, треба підвищити посторінковий гонорар. Крім того, перекладач повинен отримувати певний відсоток від продажу кожного екземпляру. І нарешті третьою засадою має стати запровадження додаткових прав, коли книжка видається в кишеньковому чи в аудіо-форматі.

У 2002 році федеральний уряд розробив новий закон про авторське право, що передбачав певні відшкодування для діячів мистецтв, у тому числі й для перекладачів. Утім, остаточно суми відшкодувань так і не були визначені, бо видавництва пообіцяли враховувати інтереси перекладачів. Щоправда, донині цього не сталося, стверджує Буркгард Кребер:

„Я можу лише констатувати, що з часу набуття чинності нового закону про авторське право видавництва не зробили жодного кроку для його впровадження. Вони лише ухиляються від цього”.

Щоб права не втратили сили за давністю років, деякі перекладачі вважають за доцільне вже нині звертатися до суду. З 12 поданих заяв декілька було задоволено. Судді встановили, що гонорар за сторінку має бути підвищений у середньому до 18 євро, частка перекладача від продажу книжки має дорівнювати двом відсоткам від її роздрібної ціни, а в разі додаткових прав, як-от аудіоформат, – і взагалі 25 відсоткам. Крістіан Шпранґ, юрисконсульт біржової спілки німецької книготоргівлі, ставиться до цих нововведень із занепокоєнням:

„Вважається, що нині видавництва обмежують перекладачів у правах усюди, де тільки можна. Проте ми спостерігаємо, що з набуттям чинності закону про авторське право в 2002 році кількість перекладів зменшилася з тодішніх дев’яти до нинішніх п’яти з половиною тисяч”.

Шпранґ ставиться до проблеми перекладацьких гонорарів дуже по-ринковому: якщо перекладача не влаштовують запропоновані видавництвом гонорарні ціни, ніхто не примушує його перекладати. Водночас величезні гонорари за переклади відомих авторів Шпранґ вважає цілком відповідними:

„У світі існують тільки один Ден Браун, Джон Грішам чи Джоан Роулінг. Проте в одній лише Німеччині є декілька тисяч перекладачів, які можуть перекладати їхні твори. Ціну встановлюють попит та пропозиція”.

Якщо вірити Гаррі Ровольту, видавництва повинні просто видавати більше високоякісної літератури. Це значить, припинити імпорт дешевих книжок з-за кордону і розпочати експорт високоякісних книжок німецьких авторів. Тоді зростуть і прибутки.