Цунамі: чи можна врятуватися від „хвиль смерті”?

Щороку - на шість-дев”ять сантиметрів. Але на перешкоді цьому рухові стає ще більше плато, яке охоплює значну частину Азії та Європи. Тектонічний процес відбувається досить повільно, та все одно рано чи пізно земна кора не витримує напруги. Одним із наслідків цього “зіткнення” є, зокрема, Гімалаї - найвищий гірський масив планети. 26 грудня 2004-го поблизу острова Суматра відбулося чергове розв”язання тектонічного “конфлікту”: найпотужніший за останні сорок років підводний землетрус став наслідком раптового зсуву плато. Індійським океаном прокотилася “хвиля смерті”, яка забрала життя десятків тисяч людей на його узбережжях. У ліквідації наслідків однієї з найжахливіших у новітній історії людства природних катастроф бере участь уся світова спільнота. “Тепер уже ніхто з континентальних мешканців не перепитує, що означає це екзотичне слово “цунамі”, - пише німецька преса. А як оцінюють цю подію геофізики? Експерт наукового журналу “Леонардо” Петер Емер:

“Звичайно, це катастрофа століття, чи, навіть тисячоліття. Такі сильні землетруси та цунамі трапляються дуже-дуже рідко. Але ще ніколи вони не спустошували стільки територій одночасно. І все ж таки, з точки зору геології, цунамі не є якимось надзвичайним природним явищем. Величезні хвилі виникають у світовому океані відносно часто. На щастя, здебільшого вони не пов”язані з такими жахливими людськими втратами. Упродовж останніх ста років лише в Тихому океані було зареєстровано близько 800 цунамі. Жертви серед населення спричинили 117 з них. Тобто, приблизно раз на рік унаслідок цього стихійного лиха гинуть люди. Не так давно, 1998-го року, на північ від Австраліїї стався потужний землетрус. Три десятиметрові хвилі коштували життя семи тисячам мешканців Папуа-Нової Гвінеї. 1976-го від цунамі загинуло п”ять тисяч філіппінців. 1964-го року внаслідок землетрусу потужністю в 8,6 бала величезна океанська хвиля накотилася на Аляску. І якщо тоді загинуло “усього лише” 132 людини, то тільки через те, що узбережжя тут відносно малонаселене. 1946-го року цунамі накрило Гавайські острови. Можна собі уявити, якими були ці хвилі, якщо вони змили радіовежу, що стояла на пагорбі в 35 метрів заввишки... ”

Повертаючися з виловом додому, японські рибалки іноді відмовлялися вірити своїм очам: ні човнів у гавані, ні осель... На узбережжях - купи уламків, що їх залишила по собі розбурхана стихія. Але ж там, у морі, вони нічого не відчували!.. “Цунамі” в перекладі з японської означає “велика хвиля в порту”. Особливість цього природного явища полягає в тому, що у відкритих океанських просторах ці величезні хвилі практично непомітні. У них не буває високих білих гребенів, як у звичайних крутих хвиль, які є творіннями вітру. Останні можуть бути дуже небезпечні для суден, проте за кілька десятків метрів від поверхні водні маси залишаються спокійними. У випадку цунамі все навпаки: ці довгі пологі хвилі є глибинними й проходять усією товщею океану – до самого дна. На поверхні ж вони майже не відчуваються, бо перепад висоти становить усього лише десятки сантиметрів. Але на відміну від вітрових хвиль, цунамі женуть до берега величезні маси води. Натрапляючи на мілководдя, вони здіймаються й з усією своєю нестримною силою обрушуються на берег. Петер Емер розповідає, що 1883-го року після виверження вулкану Кракатау на острові Суматра знайшли кораловий риф вагою 600 тонн, що його хвилі цунамі закинули майже за триста метрів від берега. Кількість людських жертв на острові сягала тоді 36-ти тисяч:

“1755-го року під час відомого лісабонського землетрусу загинули понад 70.000 людей. Сьогодні ми знаємо, що причиною нещастя в португальському місті стала не так викликана землетрусом пожежа, як цунамі. Порятунку від вогню мешканці шукали на берегах річки Тежу, яка впадає тут в Атлантичний океан. Через деякий час усі вони були змиті хвилями в будинок заввишки. Відомо, що перед спустошливими цунамі море відступає на сотні метрів назад. Такий незвичайно великий відплив завжди є передвісником лиха."

Так само було й 26 грудня на таїландському острові Пукет. Але, розповідають німецькі туристи, які пережили катастрофу, ми спокійно шукали собі на звільненому від води березі черепашок, ані сном ані духом не відаючи про жахливу небезпеку, що шалено наближалася до нас... Швидкість цунамі в середньому дорівнює швидкості пасажирського авіалайнера, тобто, приблизно 900 кілометрів на годину. Отже, якщо сейсмографи зареєстрували, що за кілька тисяч кілометрів від узбережжя ставуся потужний землетрус, залишається певний час для того, щоб попередити населення. І така система успішно функціонує в Тихому океані вже понад 50 років. Бернд-Уве Ґуткнехт повідомляє:

“Центр для спостереження за цунамі на Таїті не випадково побудований не на узбережжі, а на другій заввишки горі. Острови Французької Полінезії є особливо беззахисними проти великих хвиль. Під час припливу деякі атоли виступають над рівенем моря всього на кілька сантиметрів. Центр раннього попередження належить Франції й фінансується за державні кошти. За моніторами контрольних комп”ютерів цілодобово стежать геофізики, океанологи та сейсмологи. Керівник Цунамі-центру Домінік Ремо:

“Підводні землетруси ми реєструємо щодня. Наші сейсмічні станції чітко фіксують гідроакустичні хвилі, що виникають унаслідок навіть незначних зсувів земної кори. Усі ці дані ми ретельно анлізуємо та архівуємо.”

На дні Тихого океану розміщені десятки сенсорів. Інформацію про коливання ґрунту вони передають буям, що на поверхні. Ті в свою чергу надсилають сигнали до супутника, який і передає дані до Центру на Таїті. Сенсори є настільки чутливими, що вони реєструють навіть пересування айсбергів у далекій Антарктиці. Підводні землетруси силою до семи балів є цунамі-безпечними. Як тільки коливання дна стають сильніші, інформація з Таїті негайно надходить до головного цунамі-центру, що розташований на Гаваях. Система раннього попередження в Тихому океані є наслідком кооперації 26 країн, у тому числі США, Росії та Японії. Домінік Ремо:

“Ми локалізуємо землетруси та оцінюємо їхню силу впродовж перших 20-ти хвилин. За годину ми вже володіємо точними параметрами щодо масштабу змін у корі й можемо з абсолютною впевненістю сказати, чи існує загроза цунамі. Якщо це так, то ми негайно попереджуємо служби захисту від катастроф відповідних країн.”

За лічені хвилини сигнали про небезпеку поширюються в усьому тихоокеанському регіоні. Що швидше вони надійдуть, то більше людей зможе сховатися від стихійного лиха. На головних вулицях міст західноамериканського узбережжя, на Гаваях і на Таїті існують навіть спеціальні знаки, які вказують шлях до евакуаційних центрів чи найближчого пагорба. “Якби схожа система раннього попередження існувала в Індійському океані, грудневе цунамі не обернулося б для Північної Азії такою трагедію”, - переконаний Райнер Кінд, експерт геоцентру в Потсдамі:

“Ми могли б урятувати життя більшості людей. На багатьох островах пагорби та гори починаються вже неподалік від берега, й аби добігти до безпечного місця мешканцям вистачило б лічених хвилин. Зрозуміло, що потужний землетрус поблизу Суматри зареєстрували численні сейсмографи й, зокрема, американські. Але за відсутності єдиної системи, кого вони могли так швидко попередити? Звичайно, умови життя в Шрі-Ланці, Індонезії чи Таїланді не можна порівнювати з Японією чи США, але на узбережжях не встановлені навіть недорогі примітивні сирени... В Індійському океані руйнівні цунамі траплялися рідко, й тому уряди азійських країн не приділяли цій проблемі практично жодної уваги.”

18 січня в японському місті Кобе відкриється чергова Всесвітня конференція із захисту від катастроф. Питання, чи потрібна в начебто сейсмічно спокійному Індійському океані система раннього попередження, на ній вже більше не дискутуватимуть. Лише те – як швидше її побудувати.

За матеріалами німецької преси