Час змиває всі сліди: німецька громада в Болгарії
21 березня 2004 р.Реклама
Німецька громада існує в Болгарії з кінця ХІХ століття. Але її сліди майже щезли з болгарської історії. Під час Другої світової війни багато німців були інтерновані Радянською Армією, а після 1945 року депортовані до Радянського Союзу. На початку лютого нинішнього року парламент у Софії ухвалив поправки і доповнення до Закону про відновлення політичних та громадянських прав жертв переслідувань. Вони торкаються перш за все болгарських громадян німецького походження.
Про німецьку національну меншину, як це є в інших країнах, таких як Росія чи Румунія, в Болгарії годі й говорити. Їх усього було кілька тисяч - переселенців з Німеччини та Австрії, переважно ремісників, які наприкінці ХІХ століття вирішили розпочати нове життя у теплій південній країні. Невдовзі всі вони стали болгарськими громадянами, мирно жили й працювали в цій країні аж до Другої світової війни.
"Перша світова війна не мала якихось значних наслідків для німецької меншини в Болгарії. Але в Другій світові війні, коли наприкінці 1944 року Червона Армія увійшла до Болгарії, чимало людей німецького походження були інтерновані або запроторені до концентраційних таборів".
Роберт Поппіц - один з нащадків тої німецької громади. Він народився і виріс у Болгарії, йому довелося на власному досвіді відчути, що таке репресії. Нині парламент у Софії ухвалив поправки і доповнення до закону про відновлення політичних та громадянських прав жертв переслідувань. Поряд з підвищенням пенсії іноді майже на 50 відсотків, ідеться перш за все про громадський осуд депортації болгарських громадян німецького походження до Росії. Поппіц:
"Як я пригадую, це було близько ста осіб від 16 до 60 років. Лише дещиця з них повернулася".
Нині сліди німецької громади в Болгарії майже втрачені. Роберт Поппіц - один з небагатьох нащадків, яким вдалося вижити:
"Нині з великою натяжкою можна говорити про громаду. Годі говорити і про місця компактного проживання".
І йому свого часу довелося потрапити до радянського концентраційного табору через те, що він за походженням - німець. Хоча його мати була болгарка, її теж було інтерновано. Через те, що Роберт був на той час малолітнім - йому якраз виповнилося 15 - у травні 1945 року його було випущено на волю. Але час у концтаборі став карбом на все життя:
"Це було нелегко. За мною довго стежили болгарські спецслужби. Про це я довідався лише кілька років тому - після того, як одержав змогу прочитати моє досьє в болгарській охранці".
Роберт Поппіц не любить згадувати той час. Він вдячний долі вже за те, що - попри всі негаразди - міг вести порівняно нормальне життя. Йому вдалося - хоча й не без труднощів - закінчити фізичний факультет університету. Нині він пенсіонер, живе в мирі й злагоді і від усього серця бажає кращого світу - для нас усіх.
Про німецьку національну меншину, як це є в інших країнах, таких як Росія чи Румунія, в Болгарії годі й говорити. Їх усього було кілька тисяч - переселенців з Німеччини та Австрії, переважно ремісників, які наприкінці ХІХ століття вирішили розпочати нове життя у теплій південній країні. Невдовзі всі вони стали болгарськими громадянами, мирно жили й працювали в цій країні аж до Другої світової війни.
"Перша світова війна не мала якихось значних наслідків для німецької меншини в Болгарії. Але в Другій світові війні, коли наприкінці 1944 року Червона Армія увійшла до Болгарії, чимало людей німецького походження були інтерновані або запроторені до концентраційних таборів".
Роберт Поппіц - один з нащадків тої німецької громади. Він народився і виріс у Болгарії, йому довелося на власному досвіді відчути, що таке репресії. Нині парламент у Софії ухвалив поправки і доповнення до закону про відновлення політичних та громадянських прав жертв переслідувань. Поряд з підвищенням пенсії іноді майже на 50 відсотків, ідеться перш за все про громадський осуд депортації болгарських громадян німецького походження до Росії. Поппіц:
"Як я пригадую, це було близько ста осіб від 16 до 60 років. Лише дещиця з них повернулася".
Нині сліди німецької громади в Болгарії майже втрачені. Роберт Поппіц - один з небагатьох нащадків, яким вдалося вижити:
"Нині з великою натяжкою можна говорити про громаду. Годі говорити і про місця компактного проживання".
І йому свого часу довелося потрапити до радянського концентраційного табору через те, що він за походженням - німець. Хоча його мати була болгарка, її теж було інтерновано. Через те, що Роберт був на той час малолітнім - йому якраз виповнилося 15 - у травні 1945 року його було випущено на волю. Але час у концтаборі став карбом на все життя:
"Це було нелегко. За мною довго стежили болгарські спецслужби. Про це я довідався лише кілька років тому - після того, як одержав змогу прочитати моє досьє в болгарській охранці".
Роберт Поппіц не любить згадувати той час. Він вдячний долі вже за те, що - попри всі негаразди - міг вести порівняно нормальне життя. Йому вдалося - хоча й не без труднощів - закінчити фізичний факультет університету. Нині він пенсіонер, живе в мирі й злагоді і від усього серця бажає кращого світу - для нас усіх.
Реклама