Чи потрібна Польщі додаткова слідча структура?

На переконання голови польського уряду Ярослава Качинського, забюрократизованість і корумпованість, які панують у польському суспільстві, є найбільшими перешкодами його поступу вперед. Тому цим негативним явищам він оголосив нещадну війну:

„Досі існує така небезпечна суспільна патологія у центрі якої стоїть корупція. Це явище, яке руйнує наше суспільне життя. Його суть полягає у використанні для приватних цілей публічних засобів, побудови мафійних структур довкола державного апарату, проникнення мафії в державні структури. Це – надзвичайно поширена хвороба, з якою ми мали намір боротися, неодноразово заявляли про цю боротьбу і будемо боротися”.

Саме цій меті й буде підпорядкована діяльність Центрального антикорупційного бюро, створення якого ініціювала урядова партія „Право і справедливість”. Ця інституція матиме широкі повноваження, право проводити слідчі дії як в державному апараті, так і в бізнесових структурах.

У владній вертикалі Бюро буде підпорядковуватися безпосередньо прем’єр-міністрові. Саме це викликало критику опозиційних партій, які висловлюють побоювання, що ця інституція перетвориться на карний орган, у функції якого буде входити політична боротьба і знищення особистих ворогів можновладців. Так один з лідерів опозиційного Союзу демократичної лівиці Ришард Каліш вбачає у нових кроках про урядової партії плани створити тоталітарне суспільство:

„Так одна партія зможе контролювати всі інші. Тобто Ярослав Качинський завдяки інформації, отриманій від співробітників Центрального антикорупційного бюро може знати все про решту партій. І не лише опозиційних, але й тих, що входять до урядової коаліції. Так створюється тотальна дискримінація. Урядова партія отримає також масу можливостей для вчинення провокацій”.

Тож СЛД погрожує подати позов до Конституційного суду щодо незаконності створення нової структури. Хоча загалом настрої в польському суспільстві схиляються радше до схвалення такої інституції. Бо й для більшості, як свідчать опитування громадської думки, корупція й кумівство залишаються серйозними проблемами. Інша справа, чи слід для їхнього вирішення створювати додаткову слідчу структуру? Представниця опозиційної партії „Громадянська платформа” Юлія Пітера переконана, що значно доречніше було б залатати дірки в законодавстві, які не дають можливості ефективно боротися з цим суспільним злом. Окрім того, вона вважає, що діяльність нової структури лише заплутає справу, адже їй доведеться перетинатися зі слідчими діями інших силових органів, які теж ведуть боротьбу з корупцією. Утім, керівник Центрального антикорупційного бюро Маріуш Камінський відкидає такі звинувачення:

„Центральне антикорупційне бюро займатиметься у першу чергу координаційною функцією. Іншими словами, до нас стікатиметься вся інформація, яка стосується теми корупції. Ми будемо моніторити те, що діється в інших структурах і, можливо, створювати робочі групи для того, щоб слідство проводилося максимально ефективно”.

На виконання ще однієї своєї передвиборчої обіцянки партія „Право і справедливість” провела у парламенті новий закон про люстрацію. Згідно з ним коло посад, які підпадають під перевірку значно розширюється. Тепер навіть директори шкіл та журналісти повинні чесно зізнаватися, чи вони співпрацювали зі спецслужбами часів Польської Народної Республіки, інакше вони можуть зазнати серйозних неприємностей. Нововведенням є також те, що списки колишніх сексотів будуть оприлюднюватися. Куруватиме цю справу Інститут національної пам’яті. За приблизними підрахунками директора Інституту Януша Куртики, у такі „чорні списки” потраплять сотні тисяч поляків:

„Ми ще не в стані точніше підрахувати, наскільки великою буде ця група. Дехто стверджує – 300 тисяч. Але мені здається, що ця цифра занижена. В будь-якому випадку Інститут готовий приймати 40 тисяч свідчень у рік”.

Союз демократичної лівиці, котрий звичайно ж голосував проти цього закону, вбачає прямий зв’язок між його ухваленням та створення Центрального антикорупційного бюро. Члени СЛД переконані, що таким чином уряд створює репресивний апарат, схожий до того, який існував у комуністичні часи.

Любомир Петренко