Чи є перспективи в альтернативної партії?

Німецькі газети широко коментують створення в країні політичного об”єднання ”Виборча альтернатива – робота та соціальна справедливість”, яка має стати, на думку засновників, основою нової партії лівого напрямку. Переважна більшість видань не бачить перспективи у нового політичного утворення, до якого увійшли здебільшого профспілкові функціонери та колишні члени Соціал-демократичної партії Німеччини. Так, газета ВЕСТФЕЛІШЕР АНЦАЙҐЕР зазначає:

Невдоволення все більшого числа членів Соціал-демократичної партії є ґрунтом, обурення відсутністю політичних альтернатив – добривом, на яких має вирости, на думку ініціаторів, запланована ліва партія. У час необхідних соціальних реформ і труднощів, здається, може бути обраний кожний, хто розмахує папірцем з набором пунктів, проти яких він протестує. Але цьому об”єднанню не вистачає особистостей, не вистачає реалістичної програми, воно не може відповісти на запитання: ”Як жити далі?”. Та іноді вистачає самого лише невдоволення, щоб зробити неправильний вибір.

Хоча серед засновників ” Виборчої альтернативи” є колишні народні обранці, все ж видання МЮНХНЕР МЕРКУР також вказує на відсутність в об”єднанні відомих особистостей:

Для німецьких соціал-демократів те, що планують їхні колишні товариші по партії та профспілкові функціонери, небезпечне вже нині. Ще один розкол у лівому таборі може остаточно призвести до падіння уряду Ґергарда Шредера і потягти за собою всю СДПН. Але не лише тому такі перспективи викликають занепокоєння. Ліво-популістський рух як пристанище для розчарованих соціал-демократів, профспілкових активістів та тих, хто не ходить на вибори, не може запропонувати анічогісінько. Він не вирішить у Німеччині жодної проблеми і не дасть нікому роботи. Як партійно-політичному шаблону для тих, хто відкидає реформи і вміє говорити лише ”Ні”, цьому руху не вистачає лише популярного лідера-ікони на кшталт колишнього лідера соціал-демократів Лафонтена, щоб змішати всі карти на партійно-політичному ландшафті. Створення ”Виборчої альтернативи” - це створення Партії демократичного соціалізму для Заходу.

І БАДІШЕ ЦАЙТУНГ з Фрейбурґа наголошує на схожості позицій ”Виборчої альтернативи” та Партії демократичного соціалізму –наступниці НДРівської СЄПН, - яка завоювала міцні позиції в нових федеральних землях:

Значні прошарки соціал-демократичних виборців вважають себе головними жертвами соціально-економічних реформ. Тому партія протесту зліва від соціал-демократів могла б мати непогані шанси - перш за все на заході країни, де в ПДС немає виборчої бази. Як показує досвід, це пробуджує - поряд з іншими мотивами, які можуть існувати – апетити можливих засновників партії: на партійні посади та на державні гроші. Альтернативу ж політиці уряду дисиденти так і не сформулювали. Вони лише заявляють, що їм не подобається. Це якраз і становить різницю між партією протесту і партією програми: її програмою є протест. Та цього замало.

Обговороення в тому ж ключі продовжує ЗЕКСІШЕ ЦАЙТУНГ з Дрездена:

Успіх виборчої альтернативи дуже сумнівний. На сході країни вже є ліва партія – ПДС, яка збирає потенціал противників економічних та соціальних реформ. Лівіше від ПДС у нових федеральних землях уже місця немає. Так само, як і в правих партій, у новоствореного лівого блоку є крім того одна велика проблема: їй не вистачає харизматичного лідера, який би постійно був присутній в засобах масової інформації і став магнітом для виборців. Теоретично цю роль міг би перебрати на себе Оскар Лафонтен. Доти, доки колишній лідер соціал-демократів свій лівий популізм виливає на сторінках газети БІЛЬД, замість того, щоб підтримати новий проект з невідомими перспективами, в новоутворення навряд чи є шанс.

Серед дуже небагатьох видань, які підтримують створення альтернативного виборчого об”єднання, його вітає ліва берлінська газета НОЄС ДОЙЧЛАНД і наводить результати соціологічного опитування:

Лише 23 відсотка проголосували б за СДПН, якби вибори відбулися минулої неділі. Нову альтернативну партію обрали б 6 відсотків громадян ”безсумнівно”, а ще 37 відсотків ”можливо”. Тому голова СДПН Мюнтеферінґ стурбований. І хоче розрядити конфлікт з профспілками. Але Шредер не має наміру міняти курс. ”Так тримати!”, говорить канцлер. Але він не говорить, куди. Заміна 2006 року червоно-зеленого уряду консервативним блоком християнських партій - разом з Вільними демократами чи без них – здається, вже вирішена справа. Але це не є альтернативою. А вона потрібна. Якщо така альтернатива взагалі може з”явитися, то лише в лівому політичному спектрі – але за межами Соціал-демократичної партії.

Ви слухали огляд німецької преси. Його підготував Віктор Тимченко.