Шахт не буде. Помпи працюватимуть вічно...

Посередині добре видно церкву з масивними металевими дверима. Так от, якщо зробити фото з того самого місця сьогодні, від церковної будівлі залишиться тільки дзвіниця. І не тому, що за цей час упав рівень води, а через те, що настільки опустився Дортмунд-Емс канал – разом із ґрунтом, в якому його прокладено,” – розповідає один із старожилів міста. У Рурській області земля просіла в багатьох місцях. Подекуди - на 25-30 метрів. Зумовлено це не геологічними особливостями ландшафту, а діяльністю людини. Як свідчать історичні документи, в Дортмунді, зокрема, вугілля видобували вже 1296-го року. Але стрімкий розвиток гірничої справи розпочався в 19-му столітті, коли басейн річки Рур став частиною Прусії, а саме - її військовою кузнею. Бо надра виявилися багатими не тільки на вугілля, а й на залізну руду. До 70-х років минулого століття вкритий териконами й димарями металургійних заводів Рурський регіон був символом промислової могутності Німеччини. Та й великі поклади корисних копалин колись вичерпуються. За вугіллям доводилося спускатися дедалі глибше, й без державних дотацій його видобуток ставав дедалі нерентабельнішим. Місце головних енергоносіїв посіли нафта та газ. 2007-го тонна німецького твердого палива обходилася в 150 євро - втричі дорожче, ніж ціна на світовому ринку. Суперечки щодо субсидування традиційної, але збиткової галузі тривали десятиліттями. Уряд канцлерки Анґели Меркель наважився оголосити дату кінця доби шахт: 2018-го року в країні буде закрита остання. Однак минуле вугільне піднесення Рурської області ще довго нагадуватиме про себе – глибокими проваллями...

„...З часом і на цій ділянці штольня обвалиться. Звичайно, не зараз, коли ми тут стоїмо – інакше я вас сюди не привів би. Років через 10-20... Але можливо й раніше, бо тут щось забагато води. Усі стіни вологі, а якщо посвітити ліхтарем на стелю: бачите ці порожнини? Поки що невеликі, але вони можуть сягати самої поверхні. А в тридцяти метрах над нами - гімназія, там діти навчаються...”

Інженерові гірничого відомства федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія Петеру Хоґребе часто доводиться надягати каску й вирушати в темні підземелля. „У деяких густозаселених районах Рурського вугільного басейну надра нагадують швейцарський сир – так інтенсивно їх бурили, - веде далі фахівець. - Як тільки в якомусь будинку з’являється тріщина, налякані мешканці відразу телефонують, щоб ми негайно обстежили ґрунт. Зазвичай порожнини заливають бетоном. Але це не завжди допомагає. У лютому 2004-го тут, у Зіґені, стався випадок, про який писали в усіх газетах.” Адресу Глезерштрасе 112 Петер Хоґребе запам’ятав назавжди. „Туди варто піти подивитися”, - каже він:

„Під час робіт з укріплення ґрунту цей кут під нижнім балконом почав повільно відокремлюватися від будинку. Я тоді саме перебував на об’єкті. На моїх очах стіни, перекриття, фундамент - разом із двома велосипедами, що стояли в підвалі – зникали у новоутвореному кратері. Він виявився 60 метрів завглибшки...”

У жодному іншому регіоні Німеччини не видобували так багато солі, вугілля, залізної руди, як у Рурському. На півдні його підземні лабіринти пролягають особливо близько від поверхні. В лісах навколо міста Вітте, наприклад, таблички навіть попереджають пішоходів, щоб ті не сходили з доріг. Співробітник геологічної служби Фолькер Вреде:

„Там є великі площі, де справді існує загроза провалитися, бо шахтні виробки - ледь не під ногами. Справа в тому, що це були майже відкриті вугленосні формації. Зрозуміло, що передусім їх і почали інтенсивно розроблювати. Однак у позаминулому столітті мало хто замислювався, чому конче потрібно позначати все на картах, вести детальну документацію...”

Щороку в землі Північний Рейн-Вестфалія утворюється в середньому 70 проваль. „Більше буває рідко, але менше теж, - пояснює директор відділу вимірювань гірничого відомства Андреас Вельц. – І за кожен випадок, коли через давнину винуватців не можна притягти до відповідальності, розплачуватися доводиться з бюджету”:

„Наша федеральна земля приречена нести цей фінансовий тягар довіку. На запобігання обвалам старих шахт та ліквідацію наслідків щороку витрачається близько п’яти мільйонів євро.”

На півночі Рурського басейну вугільні пласти розташовані на глибині понад 1000 метрів. Тут головне лихо від розробок – не вирви, а просідання великих ділянок землі. ...Між містами Крефельд та Ксантен простяглися зелені луки та пасовиська. Мальовничі сільські ландшафти з численними хуторами...

„..Що було б, якби ми не виконували цих робіт? Підрахувати не складно: територія площею 100 квадратних кілометрів опинилася б під водою...”

Під роботами інженер-меліоратор Вольфґанґ Кюн має на увазі, власне, одне: качати й качати. 24 години на добу на лівобережжі нижнього Рейну працюють 300 насосів, на правому березі – 180. Для того, аби ґрунтові води не підіймалися на поверхню, а також, щоб малі річки та струмки, які самі не можуть подолати перепади висот, не утворювали озера, а текли по трубах далі й впадали куди слід. „Що нам ніяк не загрожує, то це стати безробітними”, - каже член правління меліораційного товариства Lineg Карл-Гайнц Брандт:

„Ми повинні будемо качати вічно. Жодного насоса не можна зупинити, інакше ця штучна водна система вийде з рівноваги. Місто Моерс – 100 тисяч мешканців, Дуйсбург – 60 тисяч, Камп-Лінтфорт – майже 40 тисяч. Переселити всіх цих людей і дати воді заповнити низовини? На це ніхто не піде! Це нереально. Важко й уявити, скільком поколінням доведеться піклуватися про безперебійну роботу насосних станцій... Два роки тому я був у Китаї і бачив, що може статися: на площі 60 кілометрів завдовжки й 20 завширшки з води стирчать лише верхівки дерев, телеграфні стовпи та дахи будинків... ”

Щоб така доля не спіткала населені пункти в північній частині Рурського регіону, акціонерне товариство Німецьке кам’яне вугілля, якому належать тутешні шахти, переказує на рахунок меліораторів щороку 70-80 мільйонів євро. Але загроза затоплення все одно існує. Хоч паливо й видобувають на начебто небезпечній великій глибині, з дотриманням усіх екологічних стандартів, лівий берег Рейну опустився подекуди на 10 метрів. І якщо чергової „повені століття” раптом не витримають...

„Дамби на цій ділянці Рейну – надійніші за всі інші! Не тільки в Північному Рейні-Вестфалії, а в цілому світі! І ми не з’їхали з глузду: поблизу дамб розробки ніколи, ніколи не велися ”, -

заспокоює Петер Фішер, один із керівників товариства Німецьке кам’яне вугілля. „І все ж таки,” - зауважує меліоратор Карл-Гайнц Брандт:

„Це була б катастрофа. Про це треба говорити, й до цього завжди треба бути напоготові. За надзвичайної повені, занизьке лівобережжя Рейну перетвориться на величезну ванну. Тоді ніякі насоси не допоможуть. А найгірше, що з цією небезпекою доведеться жити століття по тому, як 2018-го закриють останню шахту...”