Ще ніхто з держав СНД не дозволяв собі так нахабно та зухвало поводитися з Росією

У коментарі авторитетної німецької газети Süddeutsche Zeitung, яка виходить у Мюнхені, читаємо:

На екранах телевізорів новини з Грузії виглядають, як репортажі з регіону охопленого війною. Люди в уніформах відпроваджують дітей до автобусів, які відвозять їх до аеропорту. Там на них вже очікують літаки російського МНС, які доставлять цивільних осіб за межі зони небезпеки. Але те, що виглядає приблизно так, як евакуація іноземців з Бейрута, немає нічого спільного з війною чи катастрофою. Принаймні поки що.

Зауважує Süddeutsche Zeitung і далі намагається розібратися у корені конфлікту:

Традиційно погані взаємини між двома колишніми радянськими республіками досягнули свого апогею... Російські політики та преса в один голос кричать про „грузинську провокацію”. „Ще ніхто з держав СНД не дозволяв собі так нахабно та зухвало поводитися з Росією” – заявляє про урядова газета „Известия”... Особливої гостроти це протистояння набирає через те, що Грузія є найближчим союзником США у регіоні. Країна не без успіху домагається свого членства в НАТО. Російські коментатори припускають, що саме у Вашингтоні сидять справжні режисери шпигунської афери.

Зазначає Süddeutsche Zeitung і вказує на небезпечні заклики деяких російських політиків, відомих своїм радикалізмом у взаєминах з державами-сусідами:

Російські політики-радикали не можуть стриматися від того, щоб не повимахувати шаблюками. От наприклад Константин Затулін, директор Інституту з питань СНД, закликаючи Росію до рішучих дій, стверджує: „Ризик є досить малим, адже ніхто не буде заради Саакашвілі розпочинати атомну війну”, – цитує Süddeutsche Zeitung

Австрійська ліберальна газета Standard, продовжуючи тему, звертає увагу на засоби впливу, які використовує Кремль у взаєминах з колишніми радянськими республіками:

Плекаючи наддержавні амбіції, Росія постійно провокує своїх південних сусідів. Зокрема в Грузії вона надає військову й адміністративну підтримку регіонам, що прагнуть до сепаратизму. На російському телебаченні Грузію постійно поливають брудом. Росія, котра захищає всіма засобами свою цілісність, відмовляє у цьому праві Грузії. Росія не гребує жодними засобами. Одним з важелів впливу на Саакашвілі є газовий кран. Москва також блокує імпорт головних грузинських продуктів – вина й мінеральної води. І в останньому конфлікті Москва не має наміру шукати консенсусу, – підкреслює газета Standard

Швейцарська газета Neue Zürcher Zeitung нагадує історію конфлікту між Москвою та Тбілісі, після так званої „революції троянд”:

Молодий і водночас гарячий грузинський президент Саакашвілі, котрий три роки тому в ході безкровної революції скинув з президентської посади свого колишнього патрона, нині досить рішуче взявся за справу повернення під владу Тбілісі сепаратистських республік. У Аджарії він вже досягнув цієї мети майже зразу після приходу до влади. Утім, у випадку Абхазії та Південної Осетії справа ускладнюється тим, що вони перебувають у безпосередньому сусідстві з Росією. Остання ж, хоч офіційно й не визнає суверенітету обох регіонів, утім на практиці підтримує їхній незалежницький статус. Так Москва забезпечила більшість населення Абхазії та Південної Осетії російськими паспортами. Президент Путін вперто намагається прив’язати приклад Косова, як прецедент для двох кавказьких республік. Водночас у випадку з Чечнею Кремль навіть чути нічого не бажає про такі порівняння.

Підкреслює Neue Zürcher Zeitung і веде далі:

Але, порівнюючи Абхазію з Косово, в Росії абсолютно забувають, що до кавказької війни лише 18 відсотків населення республіки були абхазцями за національністю. Тож, якщо вигнане населення зможе повернутися у свої домівки в Південній Осетії та Абхазії, то ситуація там суттєво зміниться. Але перед цим у бунтівних республіках необхідно запустити масштабний процес справжньої, а не позірної демократизації. А чогось такого в Абхазії чи Південній Осетії навіть близько не видно, – зазначає Neue Zürcher Zeitung.

Огляд преси підготував Любомир Петренко