"Щонайменше тисяча родичів”: родинна сага Аскольда Мельничука

На перший погляд, твір Мельничука видається класичною родинною сагою. Насправді ж, як зауважив у рецензії в газеті Süddeutsche Zeitung письменник Юрій Андруховіч, «роман Мельничука – це пародія на класичну родинну сагу і опис доль іммігрантів в світовій літературі».

Аскольд Мельничук народився 1954 року в родині етнічних українців у американському штаті Нью-Джерсі. До речі, там же розгортається дія другої частини книги «Щонайменше тисяча родичів». Її головні герої – родина Забобонів, яку катаклізми ХХ століття примушують перебратися за океан, до США. Схожою була, щоправда після Другої світової війни, й доля родини Мельничуків. Але попри деякі «автобіографічні», паралелі книга „Щонайменше тисяча родичів», за словами автора, є виключно художнім твором:

„Я думаю, що кожен письменник бере факти реальності і завдяки своїй уяві перетворює їх на драматичні події, які призначені підкреслити емоційні правди, що віддзеркалюють не докладно те, що сталося в певній родині, але те, що могло б статися у різних родинах. І головним для мене була передача того відчуття змін, які траплялися з персонажами повісті. Одного з них звуть Зенон Забобон, і у книзі йдеться про те, що він був студентом у Відні”.

Головні герої книги Мельничука – Зенон і Наталка Забобони одружуються у день вбивства австрійського кронпринца в Сараєві. Пізніше Зенон, викладач історії мистецтв в гімназії галицького містечка Роздоріжжя, відмовляється від роботи і мирного життя в Лондон і йде на фронт Першої світової війни. Дивом виживши під час розстрілу, Зенон повертається додому іншою людиною. Ще один герой книги – брат Зенона Стефан, який навчаючись у Відні, переживає численні сексуальні пригоди.

Тим часом Україна проходить через „розкуркулення”, колективізацію, голодомор і масові репресії. За сюжетом книги, старого Зенона Забобона, борця за українську національну ідею, в 1942 році розстрілюють фашисти. Але не за зв'язок з партизанами, а за сексуальні відносини з дружиною німецького офіцера. Аскольд Мельничук розповідає:

„І мій дід, і правуйко студіювали у Відні. Правда і те, що, як йдеться у повісті, мій дід був розстріляний у 1919 році неподалік від Одеси. Як і те, що він займався українською справою у Перемишлі. Такі фрагменти базовані на фактах побуту української родини, як і описання часів німецької окупації”.

Ще одна сюжетна лінія книги „Щонайменше тисяча родичів” базується на міфах містечка Роздоріжжя. Вони є сумішшю з різних міфологій. За цими міфами, рід Забобонів має давньослов’янське коріння. Один з предків – мужній богатир, король Тоор нещадно бив татар. На його тлі нащадки з ХХ століття виглядають вельми здрібнілими. Подібний символізм є досі типовим для творчості Мельничука. Він простежується і в іншій його книзі з українською тематикою, „Посол мертвих”:

„У книзі є такий момент, коли дитина, народжена в Америці, починає зникати, стає невидимою. І то було спробою передати специфічну проблему українського іммігранта, який був невидимим американцям, аж доки Україна сама не проголосила себе. І навіть ті іммігранти, котрі були невидимими, раптом змогли побачити себе. В тій повісті йдеться про родину, котра не змогла увійти в плин американського життя, не змогла знайти своє місце в «американській мрії».

Цікавим чином справджується „американська мрія” родини Забобонів з книги „Щонайменше тисяча родичів”. У США дочка Зенона Слава народжує сина Богдана. Його призначення - слухати і записувати те, про що розповідають. Що зрештою робить і сам Аскольд Мельничук:

„Напевно, я бачу себе американським письменником, але мене цікавить побут родичів в країні мого походження, яку я мав нагоду відвідати. Мене дуже цікавить історія тої частини світу. Я відчуваю близькі зв’язки з українською мовою. До того ж, українська була моєю першою мовою. Я виріс у Сполучених Штатах, у Нью-Джерсі, але мої батьки хотіли, щоб я розмовляв з ними українською. Англійську ж я вивчив у школі”.

У порівнянні, з „Послом смерті”, перекладеним багатьма мовами, книга „Щонайменше тисяча родичів” має куди скромнішу кількість іншомовних видань. Німецькою вона побачила світ 10 років по тому, як вийшла англійською, каже Аскольд Мельничук:

„Мені здається, що зараз Німеччина сама почала також, може трішечки пізно, цікавитися і відкривати для себе і Україну, і українську літературу, і українську історію. Нещодавно в мене була нагода відвідати й Відень, під час тижня української культури. Раніше вже відбулося декілька аналогічних заходів. Але мені здається, що цей був одним з перших, на якому було представлено саме сучасну українську літературу. Там виступали Оксана Забужко, Сергій Жадан і інші письменники. То, напевно, моє щастя бути частиною зацікавлення українською літературою, написаною не тільки в Україні, але і в діаспорі.”

Нині Аскольд Мельничук викладає в університеті міста Масачусетса, а також працює над новою книгою. В ній мова також піде про українців.