Юрій: "Інколи доводиться задаром працювати, щоб вижити"
6 березня 2009 р.
Тернопільчанин Юрій поїхав до Німеччини, як багато українців, за короткостроковою візою, маючи на меті залишитися там на довший час, хоча й нелегально, та знайти роботу. Адже в Україні у 2000 році, згадує він, була складна ситуація із роботою, зарплатні на життя не вистачало. За спеціальністю Юрій є інженер-механік. Свій диплом підтвердив у Сенаті. Але роботу за фахом іноземцю в Німеччині знайти важко.
На новому місці він побачив багато українців, особливо з Чернівецької області. Земляки й допомогли з працевлаштуванням – в Берліні діяла імпровізована «біржа праці»:
«Мені порадили піти до Трептов Парку, там збиралися українці. Приїжджали «буси» з Чернівців, привозили передачі, продавали свої речі. Так я познайомився з українцями, знайшов працю. Працював вантажником, вигружав меблі і продукти. Я працював в українця, але недовго, бо платив небагато».
Далі роботодавцями були переважно поляки та вихідці з Балкан. Працювати напряму з німцями заробітчани боялися - на нелегалів часто доносили в поліцію.
Юрій каже, йому пощастило – він познайомився з полячкою і одружився, так і легалізувався. Українець уже вільно звертається до перехожих берлінців з проханням показати дорогу до найближчого кафе. Утім, далі його німецька, каже, не пішла. Попри те, що на заробітки до Німеччини колишній мешканець Тернополя приїхав 9 років тому.
Зруйнована "стабільність"
Фінансова криза зруйнувала і цю відносну «стабільність» – перші, по кому вдарила рецесія, стали саме мігранти.
«Зараз роблю ремонти квартир. Роботи стає все менше і менше. Інколи доводиться взагалі задаром працювати, щоби вижити. Краще мало, ніж взагалі нічого. 5 євро за годину. Німці не йдуть працювати за ці гроші, а наші йдуть».
Наталя Фібріг
Редактор: Захар Бутирський