Як зупинити насильство в школах?
19 лютого 2005 р.
Страх починається ще перед школою. Кожна друга німецька школярка на шляху до школи почуває себе небезпечно. Хлоцям не набагато краще. Причина такої сумної статистики – агресивні однокласники. Гельґе Дітріх вчителює в одній зі школ Берліна й очолює земельне Об”єднання з освіти та виховання. Уже багато років він слідкує за проявами насильства серед дітей. Вистачає вже дрібної провокації, каже Дітріх:
“Характерний приклад – це коли когось назвуть «сучим сином». Це ображає мати й починається бійка. Вербальне насильство переходить в тілесне і це відбувається дуже швидко.»
У принципі це не новина. Насильство в школі було завжди, каже голова Федерального об”єднання з освіти та виховання Людвіґ Екінґер. Утім діти стали більш жорстокими:
«Змінилася якість насильства в негативному сенсі. Поріг опускається. Ми частіше бачимо серед молоді готовність бити ще і ще, коли, так би мовити, жертва вже зазнала одного удару. Це просто треба визнати.»
Насильство в школі перестало бути особливістю великих німецьких міст та проблемних районів. Це доводять різні дослідження, зокрема й Федерального відомства кримінальної поліції. Щоправда, в містах ця проблема стоїть гостріше, однак вона поширилися й на села. Школярі не можуть самі контролювати ситуацію. Дуже часто й учителі виявляються непідготовленими до конфліктів. Протидія дитячому насильству не входить у програму педагогічних вузів. З іншого боку, саме вчителі рано розпізнають особливо складні випадки, коли до поліції справа ще не дійшла. Тому вчителі та поліція повинні співпрацювати, каже голова Німецької поліцейської профспілки Вольфґанґ Шпек:
«Окрім іншого ми вимагаємо, аби для кожної школи призначили відповідального в поліцейському відділку, щоб було названо конкретне прізвище і номер телефону, в тому числі мобільний. Тобто, якщо в школі щось відбулося, цей поліцейський якомога швидше має там з»явитися. Треба щоб усі знали – якщо щось трапиться, приїде поліція».
Але спершу директори шкіл мають визнати, що в їхніх школах є така проблема. Не всі готові до критичної самооцінки, каже Екінґер:
«У принципі директорів шкіл така пропозиція мала б приваблювати. Треба, аби вони самі були готовими вчитися. Треба розуміти, що коли в школі є проблеми, це ще не означає, що це погана школа. Навпаки, треба звертатися до громадськості й говорити – ми хочемо вирішити цю проблему й тоді, можливо, є шанси досягти позитивних зрушень.»
Переконувати в потребі співпраці з поліцією треба не тільки директорів німецьких шкіл. Продовжує поліцейський Вольфґанґ Шпек:
«Я знаю багатьох батьків, які мають упередження щодо людей у формі. Проти цього я вже нічого не зможу вдіяти. Але переважна більшість, висловлюються за те, щоб поліція теж наглядала за порядком у школі. Але не шляхом покарання, а як превентивний засіб у співпраці з педагогами.»
Адміністрацію та батьків із деяких шкіл вже вдалося переконати. І там співпраця з поліцією вже почалася. Прикладом є школа в Берліні, де працює Гельґе Дітріх.
«У нашому випадку директор не вважає, що наші проблеми мають залишатися в стінах школи. Ті поліцейські, які до нас приходять, заходять у класи і пояснюють дітям суть насильства і те, як його можна уникнути, що є також інші шляхи з»ясування стосунків.»
За цю ідею їм можна тільки аплодувати, переконано говорять вчителі та поліцейські. Концепція готова, тепер поліцейська профспілка та Об‘єднання з освіти та виховання збираються її популяризувати.