Євродепутат: Треба вже думати, хто прийде після Зеленського

Колишній прем'єр-міністр Литви Андрюс Кубілюс є одним із співавторів так званого "Плану Маршалла для України" для фінансового-інвестиційної підтримки Києва країнами Заходу і посилення стратегічного діалогу між Україною та ЄС. Ця ініціатива базується на досвіді Литви у проведенні реформ у 1990-х роках. Кубілюс добре орієнтується в українських реаліях і особисто знайомий з багатьма українськими політиками. Цього року його було обрано до Європарламенту. В інтерв'ю DW Кубілюс дав свої прогнози щодо роботи нового українського уряду і пояснив, чому велика частка відповідальності за успіх України лежить на ЄС.

DW: Пане Кубілюсе, в Україні відбулося перезавантаження влади: розпочала роботу нова Верховна Рада,призначено уряд. На Вашу думку, які найважливіші виклики стоять перед ними?

Андрес Кубіліус: Викликів є багато. Головний - це, звичайно, продовжувати реформи і не піддатися на спокусу розпочати щось на кшталт вендети проти колишньої влади. Крім цього, наполегливо продовжувати євроінтеграцію. Бо без чіткої стратегії інтеграції Україні буде дуже важко стати успішною державою. А ми на Заході маємо робити все для того, щоб ширше відкрити двері для цієї інтеграції. Україна та друзі України повинні мати тверду політичну волю продовжувати цю боротьбу наступні десять років, а можливо, навіть більше. Адже євроінтеграція потребує часу. Особливо в Україні , яка веде боротьбу у війні, яку, вочевидь, президент (Росії Володимир. - Ред.) Путін продовжуватиме, бо ні в кого немає наївних мрій, що він раптом зміниться. І це дуже складна робота. Проте Україна має величезний потенціал для розвитку своєї економіки. Зараз і я бачу хороший уряд. Я особисто знаю там кількох людей і вірю, що вони справлятимуться зі своїми завданнями. А президент має більшість у парламенті, тож це нагода показати ефективну роботу.

А більшість пропрезидентської партії у парламенті - це хороша чи погана річ?

Знаєте, те, що відбувається у політичному житті України - це доволі природні процеси. Природно і те, що Петро Порошенко програв вибори. Це сталося не тому, що він був поганим президентом. Я знаю це, бо у нас у Литві у 1992 році відбулося те ж саме. Наша партія ("Саюдіс". - Ред.) і її лідер Вітаутас Ландсбергіс програли вибори (у 1990-1992 роках лідер "Саюдісу" Вітаутас Ландсбергіс був головою Сейму Литви, тобто першим президентом відновленої держави. - Ред.). Бо люди думали, що за час перебування при владі Ландсбергіс повинен був зробити так, щоб у Литві жилося приблизно, як у Швеції. Звичайно, президент Порошенко та його уряд не все робили належним чином, але зовсім не це стало причиною його поразки. Тож Україна повинна просто продовжувати шлях, який розпочала.

Які важливі реформи, котрі не змогла втілити команда Петра Порошенка, тепер має шанс реалізувати нова влада?

Це, наприклад, земельна реформа, приватизація деяких державних підприємств, реформа державного управління певними держпідприємствами, яка повинна зробити їх більш незалежними. І, звичайно, створення ліпших конкурентних умов для бізнесу, головним чином усунення бюрократичних перешкод. Існує ще одна давня проблема. Коли ми працювали над "Планом Маршалла для України", то зіштовхнулися з проблемою засвоєння західних коштів. Рівень цього засвоєння дуже низький. Від часів Майдану різні фінансові міжнародні інституції надали Україні близько 10 мільярдів євро, які могли б піти у на розвиток реальної економіки. З них Україна змогла засвоїти лише 2 мільярди, а 8 мільярдів так і залишилися невикористаними.

Чим Ви це пояснюєте?

Це, певною мірою, теж природні процеси. У Литві свого часу зіштовхнулися з такою ж проблемою, створювали спеціальні агентства, які займалися засвоєнням міжнародних коштів. Проте для деяких речей інколи просто необхідно більше часу і системної роботи. Було б, звичайно, добре вчитися на чужих помилках, але зазвичай ми, на жаль, вчимося на власних.

Тобто загалом Ваш прогноз щодо потенціалу у роботі нового українського уряду та Верховної Ради позитивний?

Так, доволі позитивний. Але тут чимала частка відповідальності лежить і на Заході, наскільки він готовий вкласти у те, щоб показати, що Україна змогла досягти. Це необхідно для того, щоб утримувати мотивацію до реформ у самій Україні та серед простих українців , які повинні вірити, що в кінці цього складного шляху, який складається зі складних викликів, є світло у вигляді членства в ЄС. З іншого боку Україна повинна бути готова вчитися на тих труднощах, через які пройшли, наприклад, Балтійській країни, і пам'ятати, що вже зараз треба думати над запитанням: хто прийде після Зеленського.